Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет

Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках / Л. М. Кіндрацька

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Рекомендовано
Міністерством освіти України

Київ 2000

ББК 65.052             Розповсюджувати та тиражувати

К 41        без офіційного дозволу КНЕУ заборонено

Рецензенти:

В. Г. Лінник, д-р екон. наук, проф. (Київ. нац. екон. ун-т)

В. І. Ричаківська, заст. директора департаменту бух. обліку НБУ

І. Д. Фаріон, д-р екон. наук, проф. (Терноп. акад. нар. госп-ва)

Кіндрацька Л. М.

К 41                        Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 404 с.

ІSBN 966–574–128–4

У навчально-методичному посібнику наведено програму дисципліни «Бухгалтер­ський облік і прийняття рішень в банках», стисло схарактеризовано кожну її тему, подано розгорнутий тематичний план викладу матеріалу з розподілом його в часі та за видами занять (лекційні, практичні, самостійні, індивідуальні).

До кожної теми вміщено головні теоретичні відомості з тлумаченнями ключових понять, запропоновано комплекс різноманітних дидактичних матеріалів: теми для рефератів і дискусій, добірки вправ для самоконтролю, список рекомендованої літератури.

Призначений для студентів, які самостійно вивчають дисципліну «Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках».

ББК 65.052

Навчальне видання

КІНДРАЦЬКА Любомира Максимівна

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК
І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
В БАНКАХ

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Редактор О. Бондаренко

Художник обкладинки О. Стеценко

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор Н. Анікєєнко

Комп’ютерна верстка Н. Мишко

Підписано до друку 3.02.2000. Формат 60 ´ 84/16. Папір офсет № 1.

Гарнітура Тип Таймс. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 23,48.

Умовн. фарбовідб. 23,59. Обл.-вид. арк. 28,73. Наклад 3000 прим. Зам. № 9-1659

Видавництво КНЕУ
03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1
тел. (044) 458–00–66; тел./факс (044) 446–64–58

E-mail: publish@kneu.kiev.ua

                ã Л. М. Кіндрацька, 2000

ІSBN 966–574–128–4       ã КНЕУ, 2000

ВСТУП

Поява дворівневої банківської системи стала першою помітною ознакою переходу України до економічних відносин, зорієнтованих на ринок. Банківська система, як важлива сполучна ланка між макроекономічними імпульсами та мікроекономічними процесами, істотно впливає на перебіг подій, що супроводжують перехід економіки нашої держави на ринкові засади. У процесі реформ в Україні банківський сектор відіграє досить помітну позитивну роль. Чіткий поділ сфер діяльності між центральним банком — Національним банком України (НБУ), сформованим 1992 року, і комерційними банками (КБ) є найважливішим принципом функціонування дворівневої банківської системи, успішно апробованої за умов ринкової економіки розвинених країн. Здебільшого комерційні банки відчутно впливають на розвиток та розширення внутрішнього фондового ринку та ринку капіталів.

До цього слід додати, що зазначені процеси хоч і супровод­жуються низкою негативних явищ, котрі й сьогодні мають галь-
мівну дію, беззаперечно сприяють інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір. Окрім цього, дуже важливим чинником успішної взаємодії вітчизняних комерційних банків із зарубіжними банками є політика Уряду України та НБУ щодо надання нашим банкам економічної самостійності. Це дає змогу комерційним банкам працювати з орієнтацією на результат, самостійно оцінювати кредитний та інші ризики. Є всі підстави вважати, що комерційні банки вже сьогодні відіграють важливу роль посередника між суб’єктами господарської діяльності (юридичними та фізичними особами), котрі мають тимчасово вільні грошові
кошти, і тими, хто їх потребує. Йдеться про раціональне розміщення капіталів в економічному просторі. Загалом в Україні створюється ефективна банківська система, що вже нині працює на засадах ринкової економіки. Проте головні недоліки лишаються не­змінними відтоді, коли реформування банківської системи лише починалося. Так, власний капітал банків попри все зростає, але над­то повільно, і більшість із них відчувають брак запасів капіталів.

Кредитні портфелі банків вкрай обтяжені проблемними щодо погашення кредитами. До того ж зі зниженням рівня інфляції в Україні банки втратили можливість легко заробляти гроші. З ог­ляду на стабілізацію процентних ставок вони змушені шукати нові напрямки діяльності, що за складних економічних умов є
зовсім непростим завданням. У своїй більшості банки здійснюють довірчі операції за дорученням клієнтів, надають широку
низку консультаційних та інших послуг.

Значно активізувалися лізингові, факторингові та ф’ючерсні операції. Здійснюючи посередницькі функції, банки активізують свою діяльність у сфері розвитку ринкових відносин. Водночас господарська діяльність підприємств, установ, організацій дедалі більше зазнає банківського впливу.

За цих умов великого значення набувають питання суто практичні, насамперед здійснення бухгалтерського обліку в банках. У найширшому розумінні, облік — це мова бізнесу. Саме тому організація обліку має врахувати принципи діяльності банківських установ, зокрема такі найзагальніші, як принцип прибутковості, принцип ризиковості банківських операцій, принцип платності банківських ресурсів.

Звідси постають цілком закономірні запитання: як організувати обліковий цикл банку? Що розуміти під обліковою політикою банку? Як саме числову інформацію подати у формі, зрозумілій усім користувачам. Відповісти на ці запитання, безперечно, непросто. Більш того, сфера користувачів банківської інформації досить широка. До неї входять держава в особі Національного банку, податкові та інші контролюючі органи, безпосередньо керівництво відпо-
відного банку, а також його інвестори та акціонери, вкладники і позичальники, банківські службовці та інші заінтересовані особи.

Кожного цікавить потрібна саме йому інформація в необхідному обсязі та у визначений час. Важливо, щоб ця інформація була якомога вичерпнішою. Отже, будуючи систему бухгалтерського обліку, слід зважати на специфічні умови діяльності банку, пов’язаних з його місцем у системі ринкових відносин.

По-перше, у процесі надання банківських послуг і отримання при­бутку домінує рух фінансового капіталу, здебільшого у формі залучених коштів клієнтів. Відповідно, у системі обліку необхідно забез­печити відображення всіх аспектів залучення коштів і їх розміщення.

По-друге, банк є розрахунковим центром і посередником у фінансових операціях, що їх виконують його клієнти. Цим пояснюється активна участь банку в роботі багатьох підприємств різних галузей і форм власності. Саме тому важливим завданням діючої системи обліку є відображення виконаних операцій за дорученнями клієнтів на їхніх поточних рахунках.

Більш того, усі банківські операції потрібно простежувати від їх початку і впродовж усього періоду здійснення аж до внесення до звітності. Загалом на практиці не існує схеми, що гарантує
повну фінансову безпеку та стійкість банку. За цих умов вирішального значення набуває розумне регулювання банківської діяльності, що базується на правдивій бухгалтерській інформації і сприяє попередженню, а відтак і виключенню негативних процесів, до яких призводять неефективні управлінські рішення.

Відчутні фінансові втрати й банкрутство окремих банків переконують у тому, що загалом ефективне управління банком не-
можливе без своєчасної бухгалтерської інформації про його реальний фінансовий стан. Зрозуміло, що оцінити успішність облікової політики комерційних банків є надзвичайно складним завданням. Але цілком безперечно, що бухгалтерський облік є важ­ливим елементом структури внутрішнього контролю, сприяє підвищенню його якості. Свою ефективність система бухгалтерського обліку підтверджує за умов прибуткової, високорентабельної діяльності комерційного банку як господарюючого суб’єкта.

Отже, предмет «Бухгалтерський облік і прийняття рішень у банках» є одним із профілюючих у підготовці магістрів за програмою «Облік та аудит у банках».

Навчальним планом передбачено 32 години лекційних і 24 години практичних занять. Цей курс є логічним продовженням дисциплін з обліку, які вивчалися на попередніх етапах підготовки бакалаврів з економіки.

Мета курсу: студенти-магістри мають оволодіти методикою бухгалтерського обліку основних банківських операцій на такому рівні, щоб по закінченні навчання вони змогли якнайкраще орієнтуватися в питаннях облікової політики банку і надалі адаптувати здобуті знання у процесі діяльності за фахом «Облік та аудит у банках».

ЗАГАЛЬНІ ЗАВДАННЯ КУРСУ

1. Засвоїти теоретичний курс (лекційні заняття) за темами типової програми.

2. Закріпити теоретичні знання на практичних заняттях виконанням облікових завдань за темами лекцій.

3. Навчитися швидко вибирати варіант дій щодо конкретних бухгалтерських ситуацій.

4. Вивчити нормативні документи Національного банку України з обліку конкретних банківських операцій.

5. Набути навичок роботи в групах під час опрацювання проблемних питань обліку окремих операцій, щодо яких немає затверджених інструкцій НБУ.

6. Перейматися почуттям високої відповідальності за результати на­вчання і встановити тісний зворотний зв’язок з викладачем, який надає допомогу студентам у процесі навчання та оцінює ступінь успішності їх дій.

ТИПОВА ПРОГРАМА

Навчальний матеріал за курсом «Бухгалтерський облік і прийняття рішень у банках» спрямований на практичну діяльність у майбутньому і включає такі теми:

1. Роль обліку в системі управління комерційним банком та основи його організації.

2. Характеристика плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків.

3. Організація аналітичного обліку в комерційних банках.

4. Кореспондентські відносини між банківськими установами.

5. Відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті і режим функціонування цих рахунків.

6. Облік касових операцій у комерційних банках.

7. Облік операцій комерційного банку за безготівковими розрахунками.

8. Облік капіталу банку.

9. Облік доходів та витрат комерційного банку.

10. Облік кредитних операцій.

11. Облік депозитних операцій установ комерційних банків.

12. Бухгалтерський облік операцій з цінними паперами установ комерційних банків.

13. Облік операцій в іноземній валюті.

14. Бухгалтерський облік основних засобів та нематеріальних активів комерційних банків.

15. Облік лізингових операцій.

Охарактеризуємо стисло кожну із цих тем.

Тема 1. Роль обліку в системі управління
комерційним банком та основи його організації

Предмет і метод бухгалтерського обліку. Характеристика елементів методу. Передумови та необхідність поділу бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський. Значення та методика податкового обліку в системі комерційних банків. Взаємозв’язок та відмінності в методах здійснення бухгалтерських проведень за господарськими операціями банку в системі фінансового та податкового обліку.

Бухгалтерські документи (клієнтські, внутрішньобанківські) та регістри бухгалтерського обліку. Їх характеристика, документо-
обіг. Функції відповідальних виконавців банку, порядок розподілу службових обов’язків та окремих ділянок обліку за відповідальними виконавцями. Функціональні обов’язки головного бухгалтера банку, контроль за роботою відповідальних виконавців. Зміни в організації обліку та складанні звітності банку у зв’язку з реформуванням бухгалтерського обліку в банківській системі України.

Тема 2. Характеристика плану рахунків
бухгалтерського обліку комерційних банків

Особливості побудови Плану рахунків: мультивалютність, подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками, нові вимоги до аналітичних рахунків, наявність управлінського обліку. Принципи побудови Плану рахунків: безперервність діяльності; стабільність правил бухгалтерського обліку; обачливість; нарахування доходів та видатків; дата операції; окреме відображення активів та пасивів; прийнятість вхідного балансу; перевага змісту над формою; оцінка; відкритість; консолідація, суттєвість.

Класифікація рахунків в Плані рахунків за видами контрагентів, характером операцій і ступенем зниження ліквідності.

Ведення синтетичного обліку за балансовими рахунками. Формування інформації про операції, що їх виконує банк за цими рахунками, та відображення результатів операцій за залишками на синтетичних балансових рахунках у фінансовій звітності.

Структура класів Плану рахунків: рахунки порядку ІІ—ІV. Логічні схеми взаємозв’язку між рахунками груп окремих розділів.

Поняття контррахунків та їх характеристика.

Характеристика позабалансових рахунків класу 9; особливості об­ліку операцій за системою подвійного запису за цими рахунками. По­рядок визначення позабалансових рахунків (активний або пасивний).

Тема 3. Організація аналітичного обліку
в комерційних банках

Характеристика аналітичного обліку як підсистеми бухгалтерського обліку, що деталізує інформацію про кожного контрагента та кожну операцію. Значення параметрів аналітичного обліку для формування фінансової та статистичної звітності. Обов’язкові та необов’язкові параметри. Поділ параметрів аналітичного обліку залежно від сфери застосування на такі види: контрагентів (клієн­тів), документів, договорів та безпосередньо аналітичних рахунків. Поділ обов’язкових параметрів на загальні та спеціальні. Формування номера аналітичного рахунка та нумерація рахунків доходу бюджету.

Тема 4. Кореспондентські відносини
між банківськими установами

Зміст Положення про міжбанківські розрахунки в Україні. Характеристика міжбанківських розрахунків. Поняття мультива-
лютного режиму функціонування СЕП. Порядок відкриття кореспондентських рахунків комерційним банкам (філіям) у регіональних управліннях Національного банку. Перелік документів, що подаються до регіонального управління НБУ.

Особливості відкриття рахунків на ім’я ліквідаційної комісії.

Контроль НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків та їх філій. Механізм відображення операцій, виконаних за кореспондентським рахунком протягом операційного дня, на балансі комерційного банку та балансі регіонального управління НБУ, в якому відкрито цей рахунок. Характеристика системи електронних платежів Національного банку України. Учасники СЕП та порядок їх реєстрації. Умови, за яких постає потреба вносити зміни до складу учасників СЕП. Програмно-технологічна структура СЕП та її головні компоненти.

Характеристика діючих моделей обслуговування кореспондентських рахунків комерційних банків та їх філій у СЕП.

Порядок ведення архіву електронних банківських документів.

Відкриття та ведення рахунків Лоро і Ностро. Механізм дії прямих кореспондентських рахунків між комерційними банками.

Перелік бухгалтерських операцій та механізм здійснення міжбанківських розрахунків через СЕП.

Виконання регіональними управліннями НБУ ухвал судів, контролюючих органів щодо арешту грошових коштів комерційних банків. Безспірне списання (стягнення) коштів з кореспондентських рахунків КБ. Основні положення договору щодо розрахунково-касового обслуговування з відкриттям кореспондент­ського рахунка: права та обов’язки сторін, порядок розрахунків.

Зміст договору про надання послуг електронної пошти Національного банку України.

Тема 5. Відкриття банками рахунків
у національній та іноземній валюті і режим
функціонування цих рахунків

Загальні положення Інструкції № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затверджена Постановою Правління НБУ 18. 12. 98. Характеристика рахунків, що відкриваються клієнтам у комерційних банках: поточні, депозитні (вкладні) у національній та іноземній валюті, поточні бюджетні у національній валюті України. Перелік документів, що подаються до банку для відкриття рахунків. Особливості відкриття рахунків у національній валюті фізичним особам: розрахункові та вкладні рахунки громадян.

Механізм дії тимчасових рахунків для зарахування коштів, що вносяться засновниками до статутного фонду. Порядок їх відкриття та закриття. Режим функціонування рахунків типу «Н» та типу «П». Особливості відкриття рахунків військовим частинам.

Відкриття уповноважними банками України рахунків в інозем­ній валюті: поточних — суб’єктам господарської діяльності та фізичним особам — нерезидентам. Порядок зарахування та списання коштів із цих рахунків. Режим поточних рахунків в іноземній валюті офіційних представництв, представництв юридичних осіб-нерезидентів.

Тема 6. Облік касових операцій
в комерційних банках

Основні нормативні документи, що регламентують організацію емісійно-касової роботи в установах банків.

Порядок здійснення касових операцій у прибуткових і видаткових касах. Облік операцій, що проводяться вечірніми касами та касами перерахунку. Порядок роботи кас банків при підприємствах і організаціях. Обробка, формування і пакування грошових білетів, монет і валютних цінностей. Організація резервних фондів Національного банку України.

Порядок підкріплення операційних кас установ комерційного банку під час роботи через консолідований кореспондентський рахунок. Інкасація грошової виручки інкасаторами банків. Облік даних операцій.

Порядок заключення операційної каси комерційних банків.

Загальна схема документообігу під час виконання касових операцій установами банків.

Тема 7. Облік операцій комерційного банку
за безготівковими розрахунками

Форми розрахункових документів для проведення безготівкових розрахунків у господарському обороті України, порядок їх оформлення та приймання установами банків до виконання. Проведення розрахунків у системі електронних платежів «клієнт—банк». Облік розрахунків із застосуванням платіжних доручень. Розрахунки гарантованими дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, акредитивами.

Порядок здійснення розрахунків векселями. Розрахунки в разі заліку взаємної заборгованості. Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне списання (стягнення) коштів.

Предмет угоди між банком та клієнтом на здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Особливості обліку безготівкових розрахунків у системі електронних міжбанківських розрахунків (система електронних платежів — СЕП). Бухгалтерські операції, що здійснюються під час обліку та контролю міжбанківських розрахунків.

Тема 8. Облік капіталу банку

Характеристика капіталу комерційного банку як залишкового інтересу банку в активах за вирахуванням зобов’язань.

Структура балансових рахунків класу 5 Плану рахунків. Капітал банку.

Порядок обліку операцій під час формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку за тимчасовим рахунком у регіональному управлінні Національного банку. Облік сум не-
сплаченого та сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку, облік операцій щодо розрахунків з акціонерами за несплаченим статутним фондом. Бухгалтерський облік емісійних різниць у процесі первинного розміщення акцій.

Облік операцій з викупу банком акцій власної емісії та їх подальшої реалізації.

Бухгалтерський облік операцій, пов’язаних із нарахуванням дивідендів та розрахунками з акціонерами (засновниками). Відображення в системі рахунків бухгалтерського обліку фінансового результату поточного року та його розподілу. Облік операцій з формування фондів комерційного банку за рахунок нерозподіленого прибутку.

Тема 9. Облік доходів та витрат
комерційного банку

Структура класів 6 і 7 («Доходи» і «Витрати») Плану рахунків. Економічна характеристика банківських та небанківських доходів (витрат) банку.

Бухгалтерський облік процентних та комісійних доходів і витрат банку за принципами міжнародних стандартів обліку: нарахування; відповідності; обережності.

Методи визначення кількості днів для розрахунку процентних доходів (витрат). Облік операцій за рахунками «Доходи майбутніх періодів» (3600) та «Витрати майбутніх періодів» (3500).

Правила обліку доходів та витрат за методом нарахування та відображення результатів у системі фінансового обліку та у фінансовій звітності. Зміст податкового обліку. Способи ведення обліку валових доходів і валових витрат: позасистемно; на балансових рахунках; на позабалансових рахунках.

Порядок закриття рахунків доходів (витрат) та підрахунок фінансових результатів поточного року, облік нарахування, сплати податку на прибуток та розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість. Відображення зазначених операцій у системі фінансового та податкового обліку.

Тема 10. Облік кредитних операцій

Характеристика кредитних операцій. Позабалансові кредитні операції та порядок визначення кредиту балансовим активом.

Принципи бухгалтерського обліку кредитів. Облік номіналу кредиту. Облік нарахованих доходів. Структурна побудова Плану рахунків щодо рахунків, за якими обліковуються кредитні операції комерційного банку. Облік гарантій за кредита-
ми. Облік операцій зворотного репо. Принципи обліку субординованих кредитів. Облік кредитів з пільговою процентною ставкою.

Особливості обліку операцій кредитування в разі консорціумної гарантії та документарного акредитива. Облік операцій застави: надання та отримання.

Облік сумнівних кредитів та резервів під кредитні ризики. Облік операцій зменшення відрахувань до резервів та використання коштів створених резервів на списання безнадійних заборгованостей за виданими кредитами.

Тема 11. Облік депозитних операцій
установ комерційних банків

Характеристика груп балансових та позабалансових рахунків для фінансового обліку залучення (розміщення) депозитів, сплати витрат та отримання доходу за ними.

Класифікація депозитів за економічним змістом та строками використання коштів. Активні і пасивні депозитні операції та відображення результатів їх проведення у фінансовій звітності.

Облік номіналу депозиту. Вплив методу виплати процентів (за період або на період) на облік номіналу депозиту.

Облік процентних витрат. Розрахунок нарахованих процентів за простою (номінальною) або складною (фактичною) процентною ставкою.

Зміст облікової політики банку щодо використання методу нарахування процентів за депозитними операціями.

Облік операцій з погашення депозиту. Організація внутрішнього бухгалтерського контролю за проведенням депозитних операцій.

Тема 12. Бухгалтерський облік операцій з цінними
паперами установ комерційних банків

Загальні положення Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із цінними паперами, установ комерційних банків України (затверджена Постановою Правління НБУ 30.12.97 за № 466). Класифікація цінних паперів за видами сплати доходу: цінні папери з визначеним прибутком та цінні папери з невизначеним прибутком. Форми випуску цінних паперів. Структура балансових та позабалансових рахунків для фінансового обліку операцій з розміщення, обігу, сплати доходу та погашення власних і прид­баних цінних паперів.

Облік вкладень банку в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком для їх подальшого продажу. Облік операцій коригування балансової вартості портфеля акцій на продаж за правилом нижчої вартості та створення спеціального резерву під знецінення цінних паперів.

Особливості обліку операцій з довгострокових вкладень банку в акції. Облік вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Облік вкладення банку в боргові цінні папери з метою продажу та на інвестиції. Облік амортизації дисконту (премії) за борговими цінними паперами. Облік операцій реалізації (продажу) інвестиційних цінних паперів у цінні папери на продаж.

Облік операцій з випуску та реалізації власних боргових зобов’язань банку у вигляді векселів та ощадних сертифікатів.

Облік нарахування доходів (витрат) за операціями з цінними паперами: процентних, комісійних, торговельних та інших.

Особливості обліку інших операцій банку з цінними паперами: врахування та інкасування векселів, операції репо, кліринг, довірче управління.

Тема 13. Облік операцій в іноземній валюті

Характеристика валютних операцій, здійснюваних комерційними банками, та їх типи. Ідентифікація валютних операцій за параметрами аналітичного обліку.

Взаємозв’язок між валютними операціями та рахунками ностро.

Валютна позиція банку за окремими видами валют та її врахування в системі бухгалтерського обліку при здійсненні обмінних операцій в іноземній валюті. Типи операцій, що впливають на розмір відкритої валютної позиції банку.

Бухгалтерський облік готівкових обмінних операцій в іноземній валюті. Особливості обліку операцій купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту. Облік доходів (видатків) за операціями, що здійснені в іноземній валюті. Облік результатів за обмінними операціями. Коригування статей балансу при зміні валютних курсів. Відображення результатів коригування в си-
стемі рахунків бухгалтерського обліку.

Правила випуску та обігу валютних деривативів. Принципи та рахунки, що використовуються для їх обліку ф’ючерсних контрактів.

Зв’язок між операціями в іноземній та національній валюті через рахунки 3800 та 3801 та порядок їх згортання при складанні фінансової звітності.

Тема 14. Бухгалтерський облік основних засобів
та нематеріальних активів комерційних банків

Економічна характеристика основних засобів банку. Їх класифікація за функціональним призначенням (операційні та неопераційні). Структура витрат, що формують первісну вартість основних засобів.

Завдання обліку основних засобів. Характеристика рахун-
ків з обліку операцій за основними засобами та нематеріальними активами. Аналітичний і синтетичний облік основних засобів.

Облік капітальних вкладень за незавершеним будівництвом, а також за не введеними в експлуатацію операційними та неопераційними основними засобами. Облік операцій з оприбуткування, реалізації, ліквідації та безоплатної передачі основних засобів. Відображення в обліку позитивних і негативних результатів від продажу основних засобів.

Порядок та облік нарахування амортизації основних засо-
бів і нематеріальних активів. Залишкова та ліквідаційна вартість основних засобів. Інвентаризація основних засобів та
відображення в обліку її результатів. Облік операцій застави. Відображення в обліку результатів переоцінювання основних засобів.

Тема 15. Облік лізингових операцій

Економічний зміст лізингової операції. Фінансовий і опера-
тивний лізинг. Врахування основних засобів, переданих (отриманих) у фінансовий лізинг за меншою з двох вартостей: теперішньою або ринковою.

Відображення в обліку операцій, здійснюваних лізингодавцем та лізингоодержувачем у разі фінансового лізингу. Облік нарахування доходів лізингодавцем та витрат — лізингоодержувачем.

Методики розрахунку лізингових платежів (на початку або наприкінці періоду) та відображення їх складових частин у си-
стемі фінансового обліку.

Облік операцій з оперативного лізингу на балансі лізингодавця та лізингоодержувача.

Особливості обліку витрат за капітальним і поточним ремонтом основних засобів, отриманих у фінансовий та оперативний лізинг.

Особливості відображення у податковому обліку операцій комерційних банків з основними засобами та нематеріальними активами.

Тематичний план згідно з цим курсом розподіляється за видами навчального навантаження у такому порядку:

1. РОЛЬ ОБЛІКУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ ТА ОСНОВИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ 1.1. Організація обліку в комерційних банках  

Тема охоплює такі питання.

· Організація обліку в комерційних банках.

· Методологічні основи фінансового обліку в банках.

· Особливості обліку господарських операцій банку за принципом нарахування.

· Реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках України.

Теоретичні відомості

Бухгалтерський облік у банках є інформаційною системою, що містить вичерпні фінансові відомості про банк як суб’єкт господарської діяльності. Зрозуміло, що бухгалтерська інформація, базуючись на документальних доказах, дає змогу простежити активи банку від моменту, коли було отримано відповідний дозвіл та придбано ці активи, до їх списання чи реалізації.

Те саме стосується і пасивів. Ідеться про часовий період від виникнення зобов’язань до їх погашення. Отже, банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного обліку всіх своїх операцій і зобов’язань. Лише завдяки такому обліку керівництво банку має змогу по­стійно простежувати перебіг його діяльності, зокрема й ризики, яким він піддається у процесі здійснення банківських операцій. Система бухгалтерського обліку має бути актуальною, надійною, ефективною. Розглянемо ці вимоги докладніше.

1. Актуальність. Усі операції, здійснювані банком, мають що­денно відображатися в балансі і в оборотно-сальдовій відомості.

У разі виконання цієї вимоги банк і клієнти постійно дістають належну інформацію, а коли виявиться помилка, клієнт може своєчасно подати рекламацію.

2. Надійність. Помилковим записам запобігає автоматичний контроль та узгодження. Завдяки цьому скорочуються витрати на виправлення помилок під час завершення операцій УСЕП, а також переконується клієнт в надійності банку.

3. Ефективність. Між банківськими операціями, що приносять дохід, і витратами на їх проведення має зберігатися певне співвідношення, що забезпечує тривале функціонування банку. Це можливо лише за раціонально організованого бухгалтерського обліку, який підвищує зрештою конкурентоздатність банку.

Поряд з наведеними об’єктивними вимогами система бухгалтерського обліку має задовольняти ще й вимоги чинного законодавства та нормативних документів Національного банку України.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення, запису, класифікації та інтерпретування операцій або подій, пов’язаних із діяльністю банку. Загалом метод бухгалтерського обліку включає такі елементи:

· документацію та інвентаризацію;

· оцінювання та калькуляцію;

· рахунки та подвійний запис;

· бухгалтерський баланс й звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп’ю­теризовано, отже бухгалтерські проведення, занесення інформації до щоденних балансів, касових книг і оборотно-сальдових відомостей — виконуються в автоматичному режимі. Проте й за цих умов елементи методу є похідними щодо концепцій бухгалтерського обліку, про які йшлося раніше.

Основу обліку в банках становить підсистема синтетичного обліку. Він здійснюється без деталізації в грошовому вираженні і дає загальне уявлення про виконані операції та зміни в балансі банку. Матеріалами синтетичного обліку є щоденний баланс, касові журнали, зведені оборотно-сальдові відомості. Щоденний баланс і оборотно-сальдові відомості формуються в автоматичному режимі. Касовий журнал складається на персональному комп’ютері (ПК) окремо за прибутком і видатком каси з підрахунком проміжних сум за рахунками, що кореспондують із рахунком каси, та загальної суми журналу в цілому.

Касові журнали друкуються до закриття каси і використовуються для звірки касових оборотів.

Оборотно-сальдові відомості щоденно складаються за виконавцями, а також за особовими рахунками з підбиттям підсумків за кожним балансовим рахунком, що може слугувати відомістю перевірки.

Процедури аналітичного обліку забезпечують відображення банківської операції дуже деталізовано: зазначається дата проведення операції, вид документа, за яким вона проведена, номер кореспондуючого рахунка, сума. Зазначений ступінь деталізації зберігається щодо банківських особових рахунків, які визнано основною формою аналітичного обліку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. (В угоді на розрахунково-касове обслуговування, що її укладають клієнти з банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок).

До засобів аналітичного обліку, крім особових рахунків, належать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана для позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами. Отже, банки мають змогу контролювати операції як за змістом, так і за формою. Дані аналітичного обліку є також базою для економічного аналізу. Саме вони використовуються для групування за балансовими рахунками тієї інформації, яка далі подається у фінансовій звітності.

Зауважимо, що починаючи з січня 1998 року в обліковій політиці банку кардинально змінилися підходи до аналітичного обліку, про що йтиметься далі.

Неодмінною умовою отримання вірогідної бухгалтерської інформації є перевірка взаємної відповідності даних кожного з видів обліку.

Методи перевірок можна згрупувати за такими напрямками.

Перевірка проміжних і загальних сум. Порівнюють між собою дані, ураховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, тобто зрештою — у різних носіях інформації (первинні документи, щоденний баланс, оборотно-сальдові відомості, особові рахунки). Зрозуміло, що зазначені суми мають збігатися.

Перевірка перенесення. Стосується правильності перенесення даних з одного носія інформації на інший. (У процесі автоматизації бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втра­тив своє значення).

Перевірка підрахунків. Контролюються нарахування, виконані на підставі цифрового матеріалу, що додається.

Перевірка первинних документів.

1. Звіряються суми, зазначені в документах, з відповідними сумами, занесеними в регістри аналітичного обліку.

2. Контролюються документи щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Вартісна перевірка. Установлення відповідності цифрового матеріалу його економічному обгрунтуванню.

1.2. Методологічні основи фінансового обліку в банках

Облік цілком правомірно можна назвати філософією всього бізнесу, його мовою. Протягом тривалого часу бухгалтерський облік був податковим обліком (як загалом по народному господарству, так і в банках зокрема). Він успішно виконував свою основну функцію: за даними обліку визначалися суми податків, а система його побудови забезпечувала контроль за їх сплатою. Проте методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві ланки, які є незалежними одна від одної і взаємоузгоджені. Кожна з них має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні банком.

Фінансовий облік постачає вчасну й значущу інформацію про фінансовий стан банку та результати його діяльності. Коло користувачів цієї інформації досить широке: керівництво банку, його службовці, діючі та потенційні інвеститори, кредитори, регулюючі органи і т. ін.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінки, нагромадження, аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації, використовуваної керівництвом банку у процесі планування й контролю діяльності останнього, а також для прийняття рішень щодо напрямків використання банківських ресурсів.

Розглянемо об’єкти фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках.

Активи банку: готівкові кошти, кошти на кореспондентських рахунках.

Депозити та кредити в інших банках, портфель цінних паперів, нематеріальні та матеріальні активи, кредити й фінансовий лізинг, надані клієнтам чи банкам, інші активи.

Зобов’язання: кошти на коррахунках банків, депозити та кредити банків, кошти до запитання клієнтів, строкові депозити клієнтів, цінні папери власного боргу, інші зобов’язання, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій.

Капітал: статутний капітал, нерозподілені прибутки (нерозподілені прибутки минулих років, прибуток (збитки) минулого року, що очікують на затвердження), інші фонди та загальні резерви, результати поточного року, результати переоцінювання основних засобів.

В інтерпретації фінансового обліку банків найголовніше осмислити баланс і зрозуміти склад і співвідношення активів і пасивів.

Більшість суб’єктів господарської діяльності мають кошти на рахунках. Ці статті також характерні й для банків. Дебітори означають, як правило, наявність кредитів, а кредитори — депозитів. Банки значною мірою залежні від залучених депозитів, тобто вони змушені покладатися на зовнішні джерела фінансування. Частка капіталу в балансі, як правило, коливається в межах 4—6%. Інструкція НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» регулює норматив достатності капіталу (Н4) як відношення капіталу до загальних активів банку, зменшене на створені відповідні резерви.

Нормативне значення цього показника — не менш як 4%.

Окрім того, банк володіє значними грошовими коштами, які є, по суті, запасами банку. Це грошові кошти в касах банку, залишки на кореспондентських рахунках в установах НБУ та інших банках, короткострокові інвестиції, які досить легко конвертувати в готівку. Тут слід сказати про ключову характеристику балансу банку — ліквідність як здатність банку на вимогу виплатити кошти за депозитами та погасити строкові зобов’язання.

Згадана інструкція регулює нормативи ліквідності. Розглядають:

1) миттєву ліквідність (Н5) як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку НБУ та в касі банку до розрахункових і поточних зобов’язань (нормативне значення має бути не менш як 15%, а з 01.01.99 — 20%;

2) загальну ліквідність і (Н6) як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення має бути не менш як 100%);

3) норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів (Н7) (нормативне значення цього відношення має бути не менш як 20%).

Отже, фінансовий облік є складним обліковим процесом, що забезпечує комплексну облікову характеристику господарської діяльності банку, а такі категорії, як активи, пасиви, капітал є об’єктами фінансового обліку. Саме в системі фінансового обліку акумулюється інформація, необхідна для аналізу якості активів, зобов’язань та капіталу, що зрештою визначає фінансовий стан банку.

Зрозуміло, що фінансовий стан банку є рухомою категорією. Він може змінюватися — поліпшуватися або погіршуватися, що зумовлює збільшення або зменшення банківського капіталу.

Вочевидь, що на розмір капіталу банку впливають банківські доходи і витрати.

Саме з методологією обліку доходів і витрат у банківській системі України пов’язані істотні зміни. По суті з 1 липня 1997 року, тобто з моменту прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» банки запровадили нову «ідеологію» обліку, що базується на принципі нарахування доходів та витрат.

1.3. Особливості обліку господарських операцій банку за принципом нарахування

Принцип нарахування є основоположним принципом побудови міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та підготовки фінансової звітності всіма господарюючими суб’єктами.

Принцип нарахування базується на трьох загальних правилах.

1. Доходи визнаються в тому періоді, коли вони зароблені.

2. Витрати визнаються за той період, в якому вони були понесені.

3. Період, коли фактично було отримано гроші (дохід) або сплачено грошові кошти (витрати), до уваги не береться.

Найвагоміша перевага обліку за методом нарахування — це приведення до відповідності доходів та витрат, завдяки чому фінансова звітність відбиває реальні результати фінансово-госпо­дарської діяльності банку. Отже, основа нарахування впливає на фінансову звітність, а саме:

● операції та події визнаються в міру того, як вони проводяться або відбуваються;

● право на отримання грошових коштів або інших фінансових ресурсів визнається як актив у балансовому звіті;

● зобов’язання зі сплати грошових коштів або надання послуг визнаються як зобов’язання в балансовому звіті;

● доходи та витрати у звіті про фінансові результати визнаються за відповідний період.

Метод нарахування грунтується на двох концепціях. Перша — концепція визнання доходу, друга — концепція відповідності, яка полягає ось у чому:

– якщо грошові кошти отримано в попередній період, доходи визнаються з відстрочкою; зобов’язання, що являє собою доходи майбутніх періодів, вноситься до балансового звіту;

– якщо грошові кошти отримано у наступному обліковому періоді, то доходи визнаються в тому періоді, в якому вони зароблені. Нарахована сума доходів як актив вноситься до балансового звіту, а доходи визнаються у звіті про фінансові результати.

Концепція відповідності дає змогу з’ясувати, які видатки треба визнати як витрати звітного періоду. При цьому:

● грошові кошти, сплачені протягом звітного періоду, є витратами майбутніх періодів і обліковуються як актив у балансовому звіті;

● витрати, що фактично понесені у поточному періоді, але будуть сплачуватися в наступних періодах, обліковуються у балансовому звіті як зобов’язання, а водночас визначаються у звіті про фінансові результати.

Принцип нарахування, як основоположний у процесі побудови міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, узгоджено з іншими принципами бухгалтерського обліку та звітності. Це насамперед безперервність діяльності (принципи установи, що працює); стабільність правил бухгалтерського обліку; обачливість; дата операції, окреме відображення активів та пасивів, прийнятість вхідного балансу; перевага змісту над формою, оцінка; відкритість; консолідація; суттєвість.

1.4. Реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках України

Міжнародні стандарти слід розуміти як загальні правила відображення в обліку господарських операцій. Вони мають рекомендаційний характер. З огляду на потребу відпрацювати єдину міжнародну методологію та спільні принципи обліку 9 країн заснували 1972 року Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Нині ним прийнято 38 бухгалтерських стандартів.

Рекомендаційний характер стандартів сприяє тому, що кожна країна будує власну облікову систему, зважаючи на наявні особливості щодо моделі балансу, рахунків результатів і правил організації обліку.

На розвиток системи бухгалтерського обліку в кожній конкретній країні впливають:

● провідні теоретики та професійні організації;

● загальна економічна ситуація в країні;

● податкова політика;

● національні особливості;

● користувачі та цілі, що їх вони ставлять перед собою;

● юридичне середовище;

● мова;

● досвід інших країн.

Для розуміння сучасного стану бухгалтерського обліку в Україні слід стисло розглянути ситуацію в історичному ракурсі.

Українська облікова система розвивалася так само, як і в країнах Західної Європи — за принципом подвійного запису. Великі відхилення сталися в період переходу до централізованої планової економіки. Для Східної та Центральної України цей період почався 1917, для Західної — 1939 року і тривав до 1985 року. Період між 1985 до середини 90-х років характеризувався незначними змінами в системі бухгалтерського обліку. Проте науковці частіше висловлювалися щодо необхідності поступового переходу до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Розвиток малого підприємництва, поява широкої мережі комерційних банків загострили цю проблему.

Зауважимо, що Державний банк колишнього Радянського Союзу регламентував практично повністю обліковий цикл банківських установ. Правила ведення бухгалтерського обліку і звітності в установах банків колишнього СРСР (від 30.09.87 за № 7) визначали кожен крок здійснення господарських операцій та відображення їх змісту на рахунках бухгалтерського обліку.

Порівняємо вимоги до обліку, що їх висував Держбанк колиш­нього СРСР, з вимогами МСБО (табл. 1.1).

Законом України «Про банки і банківську діяльність» розробку єдиних правил бухгалтерського обліку покладено на НБУ (стаття 16). Адже НБУ ініціював здійснення поступового переходу до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Потреба в цьому була незаперечною. По-перше, застаріла си-
стема обліку була справді нездатна відображувати постійно змінювані сучасні умови. Нові ж операції (лізинг, операції з цінними паперами, фінансовим інструментарієм і т. ін.) застаріла система бухгалтерського обліку не передбачала. По-друге, зарубіжні партнери не пристосували б свою систему обліку до нашої.

Таблиця 1.1

Перехід до побудови бухгалтерського обліку в Україні за міжнародними стандартами передбачає виконання принципових заходів, які можна об’єднати в п’ять блоків.

1. Зміна підходів до ведення обліку, що є новою ідеологією обліку, яка базується на загальновизнаних принципах міжнародного бухгалтерського обліку.

2. Запровадження нового Плану рахунків.

3. Поділ бухгалтерського обліку на фінансовий та управ-
лінський.

4. Зміна потоків інформації.

5. Зміна форми збирання інформації: перехід від звітності за окремими формами до звітності за економічними показниками, а також створення бази даних — репозитарію.

Поділ обліку на фінансовий і управлінський передбачає технологічний процес і процедури, характерні для фінансового обліку згідно з вимогами МСБО. Зокрема, до функцій фінансового обліку належить суцільна реєстрація господарських фактів (операцій), які відбулися у звітному періоді, за хронологічними та системними ознаками. Отож методика обліку всіх господарських операцій, що розглядатиметься далі, подається з позицій фінансового обліку. Зрозуміло, що План рахунків та всі чинні нормативні документи НБУ також пристосовані виключно до процедур фінансового обліку.

Перехід до МСБО — не ототожнюється з переходом до нового Плану рахунків, хоча останній грунтується на міжнародних прин­ципах бухгалтерського обліку.

Зміна підходів до обліку передбачає включення до балансу звітних облікових даних лише за реальними активами та реальними зобов’язаннями (саме на підставі таких відомостей можна визначити реальний фінансовий стан банку) з використанням такого інструментарію:

1) методу нарахування;

2) методу переоцінок;

3) методу резервів.

Якщо перші два методи певною мірою застосовувалися у застарілій системі обліку (доходи і витрати майбутніх періодів, індексація основних фондів), то метод резервів — це абсолютно новий елемент облікової політики вітчизняних банків. Резерви мають створюватися під здійснювані активні та пасивні операції: якщо реально знижується вартість активів, наприклад цінних паперів, або стає сумнівним повернення кредитів, то формується резерв, сума якого зменшує зрештою облікову вартість активу.

Активи — ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, котрі згодом дадуть економічну вигоду — приплив економічних коштів до цього банку.

Бухгалтерських облік — система збирання, вимірювання, обробки, тлумачення та передавання інформації про господарську діяльність банку внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття управлінських
рішень.

Витрати — зменшення економічної вигоди у звітному періоді внаслідок відпливу чи використання активів або внаслідок виникнення заборгованості.

Господарська операція — подія, що приводить до змін в активах, зобов’язаннях чи капіталі банку.

Дебіторська заборгованість — сума боргів, що належать банку від юридичних або фізичних осіб.

Доходи — це збільшення економічних вигод у звітному періоді — приплив чи збільшення активів або зменшення зобов’язань — а отже, збільшення капіталу (не за рахунок акціонерів).

Зобов’язання — це обов’язки банку, які виникли з минулих подій і згодом призведуть до відпливу ресурсів (активів).

Капітал — залишковий інтерес банку в активах за відкиданням зобов’язань.

Подія — випадок, який має певні наслідки для банку (є поштовхом до змін в активах, зобов’язаннях та капіталі).

Принципи бухгалтерського обліку — базові концепції, покладені в основу відображення засобами обліку та звітності господарської діяльності банку, його активів, доходів, витрат, фінансових результатів.

Стандарт бухгалтерського обліку — нормативний документ, який визначає правила й процедури ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Управлінський облік — сукупність методів та процедур, що забезпечують підготовку й надання інформації для планування, контролю та прийняття рішень на різних рівнях управління банком.

Фінансовий облік — сукупність правил та процедур, що забезпечують підготовку й оприлюднення інформації про результати діяльності банку та його фінансовий стан згідно з вимогами законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку.

Дидактичні матеріали

Теми рефератів

1. Зміст програми реформування бухгалтерського обліку в банках України.

2. Принципи побудови міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

3. Міжнародні стандарти обліку та оцінка можливості використання їх українськими банками (IAS 1 «Розкриття положень ведення бухгалтерського обліку. Інформація, що має розкриватися у фінансових звітах»).

4. Попередня тема, але щодо ІАS 10 «Додаткові обставини та події, що виникають після дати складання балансу», і 8 «Чистий прибуток або збиток за звітний період, фундаментальні помилки чи зміни положень ведення бухгалтерського обліку».

5. Тема 3, але щодо IAS 30 «Розкриття інформації у фінансових звітах банків та подібних фінансових установ» і 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання інформації».

6. Облік господарських операцій банку за принципом нарахування.

7. Приклади господарських операцій банку, при відображенні яких у фінансовому обліку застосовують 11 принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

8. Міжнародні організації з питань стандартизації обліку. Їх функції та взаємодія.

Скласти порівняльну характеристику фінансового та управлінського обліку в банках за такими ознаками:

1) головні користувачі інформації;

2) обмеження;

3) використання вимірників;

4) об’єкт аналізу;

5) періодичність складання звітів;

6) спрямованість;

7) відкритість.

&        Рекомендована література

1. Голов С. Ф., Єфіменко В. І. Фінансовий та управлінський облік. — К.: ТОВ «Автоінсервіс», 1996. — 544 с.

2. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет. — М.: Аудит, 1994. — Розд. 13.

Теми для дискусії

1. Роль обліку в системі управління банком. Користувачі облікової інформації.

2. Стандарт та етика поведінки бухгалтера: компетентність, конфіденційність, чесність, об’єктивність.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУ РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 2.1. Особливості побудови плану рахунків

Тема охоплює питання:

Особливості побудови Плану рахунків;

Структура класів Плану рахунків.

Теоретичні відомості

План рахунків фінансових банківських установ — це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, використовуваних для реєстрації господарських операцій. Цей план як складова національної системи бухгалтерського обліку слугує для відображення бухгалтерської інформації.

План рахунків розроблено згідно із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, і його неодмінно мають використовувати всі банківські установи.

У процесі підготовки Плану рахунків було взято до уваги той факт, що комерційні банки та Національний банк виконують неоднакові операції. Більш того, Національний банк здійснює контрольні та наглядові функції щодо діяльності комерційних банків, вирішує питання з методології обліку. Саме тому готувалися два окремі нормативні документи: План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та окремий План рахунків бухгалтерського обліку в Національному банку України, які було затверджено Постановою Правління Національного банку України від 21.11.97 за № 388.

План рахунків поділяється на чотири категорії та дев’ять класів (див. дод. 1).

Категорія 1-ша — балансові рахунки, які об’єднані в п’ять класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’я­зання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку.

Категорія 2-га — рахунки доходів та витрат.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Категорія 3-тя — рахунки управлінського обліку.

Клас 8. Управлінський облік.

Категорія 4-та — позабалансові рахунки.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Характерні особливості цього Плану рахунків такі:

● мультивалютність;

● спрямованість на управлінський облік;

● подвійний запис за позабалансовими рахунками;

● нові вимоги до аналітичних рахунків.

Зауважимо, що банківський фінансовий облік не обмежується числовою інформацією про відносини з клієнтами. Він являє собою складну й водночас чітко визначену інформаційну систему, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають прямі або через посередників відносини з банком. З огляду на це висуваються нові вимоги до аналітичних рахунків, що також можна вважати особливістю Нового Плану рахунків: він ефективно сприятиме створенню бази економічних показників лише разом з аналітичними рахунками, тобто аналітичні рахунки невіддільні  від балансових рахунків Плану рахунків, а також від рахунків доходів та витрат.

Балансові рахунки класифікують як реальні, а рахунки доходів та витрат як умовні, тобто тимчасові.

До реальних належать рахунки активів, зобов’язань, капіталу, а отже, залишкові підсумки цих рахунків мають відбиватися в балансовому звіті.

Рахунки класів 6 і 7 кореспондують з рахунками класів 1—4 під час обліку доходів та витрат банку. Проте залишки за рахунками доходів і витрат до балансового звіту не включаються. Записи за цими рахунками нагромаджуються з початку року і подаються у звіті про фінансові результати за відповідний період. Наприкінці року різниця між загальною (річною) сумою доходів та витрат подається у балансовому звіті як результат поточного року в розділі «Капітал».

План рахунків забезпечує мультивалютний режим обліку операцій: операції в іноземній валюті згідно з їх економічним змістом відображаються за тими самими рахунками, що й операції у гривнях.

Рішення щодо мультивалютності Плану рахунків пояснюється такими міркуваннями:

● банк виконує операції у різній валюті під час розрахунків за ними, але всі вони того самого типу, що й ті, розрахунок за якими здійснюється в гривнях;

● валюта операції може бути одним із параметрів аналітичного рахунка.

Щодо управлінського обліку, то нормативними документами НБУ він не регламентується, і комерційні банки мають самостійно визначати відповідну методику обліку за ними у класі 8 Плану рахунків. Такий підхід забезпечує можливість створення системи внутрішнього контролю. Отже, банк як суб’єкт господарської
діяльності має працювати за принципом установи, що сама собою управляє.

Позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису, що забезпечується спеціальними контррахунками.

2.2. Структура класів Плану рахунків

Кожний клас рахунків поділяється на такі групи:

● рахунки порядку ІІ — вони мають двоцифрову нумерацію, що означає розділ;

● рахунки порядку ІІІ — нумерація трицифрова, що означає групу;

● рахунки порядку ІV — нумерація чотирицифрова, що означає номер балансового рахунка.

Отже, синтетичний облік здійснюється на рівні балансових рахунків порядків ІІ—ІV, а національний план рахунків на рівні двох цифр синтетичних рахунків дублює баланс банку за статтями активу і пасиву.

Балансові рахунки, як рахунки синтетичного обліку, забезпечують формування інформації про операції, які виконуються банком, та відображення зазначеної інформації у фінансовій звітності.

Усі балансові рахунки класифікуються за такими ознаками:

● за видами контрагентів;

● характером операцій;

● ступенем зниження ліквідності.

На прикладі структури класу 1 Плану рахунків розглянемо порядок об’єднання рахунків у розділи та групи.

У класі 1 обліковуються казначейські інструменти, які визначають розділ (рахунки двоцифрові):

● готівкові кошти       10

● банківські метали 11

● кошти комерційного банку у НБУ            12

● кошти Національного банку в комерційному банку       13

● казначейські та інші цінні папери, що рефінансую-
ться Національним банком України           14

Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків:

● кошти в інших банках        15

● кошти інших банків            16

● дебіторська заборгованість за операціями з банками 18

● кредиторська заборгованість за операціями з банками           19

Далі на прикладі розділу 12 розглянемо деталізацію коштів, що належать комерційному банку і перебувають у Національному банку. У цьому разі деталізація пов’язана з трицифровими балансовими рахунками, що визначають групу, а саме:

· кошти до запитання в НБУ           120

· строкові депозити в НБУ   121

Далі в кожній групі безпосередньо визначається чотирицифровий номер балансового синтетичного рахунка.

За групою 120 маємо:

· кореспондентський рахунок в НБУ          1200

· накопичувальний рахунок в НБУ 1207

· нараховані доходи за коштами до
запитання в НБУ       1208

Отже, нумерація проходить в порядку зростання чисел, як правило, за порядком. Окремі числа пропущені, так би мовити «про запас», на випадок необхідності у майбутньому відкрити нові балансові рахунки. За групою 120 це може бути у випадку появи інших коштів КБ у Національному банку України. Так, з 1 січня 1999 р. введено рахунок 1202 «Обов’язкові резерви страхування вкладів фізичних осіб».

Дуже розгалужений груповий поділ за розділом 15 та 16.

За рахунками цих розділів відповідно обліковуються кошти в інших банках та кошти інших банків, а саме:

· кошти до запитання                                   150,160

· строкові депозити                          151,161

· кредити                                                        152,162

· сумнівна заборгованість інших банків     158,0

За рахунками класу 2 обліковуються операції, що їх комерційний банк проводить із клієнтами.

Рахунки цього класу використовуються для обліку розрахунків з клієнтами (крім банків) — суб’єктами господарської діяльності, органами загального державного управління та фізичними особами. Суб’єктами господарської діяльності є усі юридичні особи, у тому числі неприбуткові установи й організації, а також підприємці, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи.

Чимало рахунків класу 2 призначено для обліку кредитів, депозитів. Інша дебіторська та кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами виділені в окремі розділи. Оскільки при побудові Плану рахунків узято до уваги принцип нарахування, у кожній групі рахунків і класів І і ІІ щодо обліку депозитних та кредитних операцій передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати.

За рахунками класу 3 обліковуються операції комерційних банків із цінними паперами, а також інші активи і зобов’язання. Облік ведеться за такими розділами:

· цінні папери в портфелі банку на продаж           31

· цінні папери в портфелі банку на інвестиції        32

· цінні папери власного боргу         33

· господарські матеріали                34

· інші активи банку    35

· інші пасиви банку   36

· суми до з’ясування та транзитні рахунки            37

· позиція банку щодо іноземної валюти та
банківських металів 38

· розрахунки між філіями та іншими підві-
домчими установами банку, які розташовані в Україні    39

Зауважимо, що відповідно до нормативних документів НБУ облік цінних паперів ведеться за кожною їх складовою частиною окремо, а саме: номінал, дисконт або премія. З огляду на це за рахунками розділів 31, 32, 33 виокремлюються рахунки: неамортизована премія, неамортизований дисконт та безпосередньо рахунки цінних паперів, за якими вони обліковуються за номіналом.

За кожною групою класу 3 облік цінних паперів здійснюється щодо контрагентів — емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій. Згідно з основоположними принципами методу нарахування в класі 3 також передбачено окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на продаж, на інвестиції, власного боргу, емітованих банком. Виокремлюються також рахунки для обліку резервів, створюваних під знецінення цінних паперів.

До речі, рахунки резервів передбачено у класах 1 і 2 відповідно для обліку резервів під заборгованість інших банків (балансові рахунки 1590, 1591) та під заборгованість за кредитами, які надані клієнтами (2400, 2401).

Введення до Плану рахунків резервів, які є контрактивними, можна віднести до особливостей його побудови. Сума контрактивних рахунків зменшує облікову вартість відповідного активу: кредитного портфеля, фінансових інвестицій у цінні папери.
Отже, створення резервів — це застосування у практичній діяльності банку принципу обережності.

На прикладі рахунків класу 3 можна простежити ще одну особливість Нового Плану рахунків. Ідеться про рахунки дебіторської та кредиторської заборгованості. Здебільшого вони враховувались як активно-пасивні. Внаслідок цього нерідко під час складання звітності заборгованість за цими рахунками взаємопогашувалася, що порушувало реальний стан коштів у розрахунках.

Принципи міжнародного обліку передбачають окреме відображення активів і пасивів. Саме тому рахунки дебіторської заборгованості є активними, а рахунки кредиторської заборгованості — пасивними. Отже, додержано вимогу МСБО, яка стосуєть­ся того, що всі рахунки активів та пасивів у балансі оцінюються окремо.

У класі 3 передбачено низку рахунків за обліком внутрішньобанківських операцій. Так, за рахунками розділу 34 обліковуються господарські матеріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За розділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторсь­кої заборгованості при розрахунках за податками та обов’язкови­ми платежами (3520, 3521, 3522), розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559).

Нараховані доходи, які за їх видами не підпадають під назви конкретних рахунків класів 1—3, обліковуються за рахунками групи 357 «Інші нараховані доходи».

Аналогічними за структурою до розділу 35 є синтетичні балансові рахунки, що входять до розділу 36 «Інші пасиви банку»: це рахунки кредиторської заборгованості за господарською діяльністю банків, податками та обов’язковими платежами, розрахунками з акціонерами, працівниками банку.

Досить конкретною виглядає структура рахунків груп 390, 391 і 392. Рахунки призначені для здійснення розрахунків між філіями та підвідомчими установами банку. У балансі банку — юридичної особи залишки за активними рахунками груп 390, 391 мають дорівнювати залишкам за пасивними рахунками цих самих груп.

Рахунки класу 4 призначені для обліку довгострокових вкладів, основних засобів та нематеріальних активів.

Насамперед це вклади в асоційовані компанії (рахунки групи 410) та дочірні компанії (група 420). Саме тому балансові рахунки груп 410, 420 ведуться у розрізі емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, інших компаній.

Оскільки дохід від інвестицій в асоційовані компанії розподіляється за пайовим методом від суми прибутку (пропорційно до частки банку — інвестора в капіталі компанії), рахунки нарахованих доходів у класі 4 не виокремлюються.

За групами 430, 431 відображається вартість придбаних банком прав користування землею, об’єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об’єктом права власності банку і приносять дохід. (Ідеться про нематеріальні активи).

Рахунки розділу 44 «Операційні основні засоби» та 45 «Неопераційні основні засоби» повністю забезпечують вимоги щодо обліку придбання, руху, реалізації та списання основних фондів, які передбачено нормативними актами Національного банку України. Коли операційні основні засоби є банківськими активами, які використовуються для здійснення банківських операцій, то неопераційні являють собою активи, які не використовуються в банківській діяльності. Ті й ті обліковуються за первісною вартістю, тобто за фактичними витратами на їх придбання і доведення до робочого стану. Для нагромадження цих витрат до моменту введення основних засобів в експлуатацію призначено рахунки капітальних вкладень в основні засоби, а саме

група 443 — в операційні основні засоби;

група 453 — в неопераційні основні засоби.

Капітал, що є різницею між загальними сумами активів і зобов’язань банку, обліковується за балансовими рахунками класу 5:

Рахунки класу 5 можуть кореспондувати з рахунками дебіторської, кредиторської заборгованості та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів та одержання внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку переоцінюванням активів. У будь-якому іншому разі рахунки класу 5 кореспондують лише між собою. Коли обчислюють суму капіталу банківської установи, дебетове сальдо активних рахунків класу 5 береться з від’ємним значенням, тобто виключається із суми власних коштів.

Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи та витрати поділяються на банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи та витрати охоплюють решту доходів і витрат, які не стосуються основної діяльності банку, але сприяють її здійсненню.

Банківські доходи (витрати) поділяються на такі групи:

· процентні;

· комісійні;

· торговельні;

· інші банківські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати).

До цієї категорії належать доходи (витрати), які обчислюються пропорційно до часу, впливають на фінансовий результат діяльності банку та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.

Розглянемо такі доходи (витрати) за їх видами.

1. Доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, у тому числі за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

3. Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов’язанням її надати, які визначаються пропорційно до часу або до суми вимоги (зобов’язання).

Комісійні доходи (витрати).

Комісійні — це доходи (витрати) за всіма послугами, наданими (отриманими) контрагентом.

До категорії комісійних можна віднести такі види доходів.

1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами.

2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.

3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом «Про банки і банківську діяльність». Торговельні — окремо за групою 620 плану рахунків обліковуються результати від торговельних операцій. Усі балансові синтетичні рахунки цієї групи є активно-пасивними. Отже, результати бувають як позитивними, так і негативними: вони можуть означати збільшення або доходів (позитивний результат), або видатків (результат негативний). Водночас торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів.

Облік отриманих результатів ведеться за такими рахунками:

· від торгівлі цінними паперами на продаж                        6203

· від торгівлі іноземною валютою та банківськими
системами                                                                             6204

· від торговельних операцій з іншими фінансовими
інструментами                                                                       6209

Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не належать переліченим групам, визначаються як «Інші доходи» та «Інші витрати».

Небанківські операційні доходи і витрати поділяються на такі групи:

· адміністративні витрати;

· інші.

Адміністративні витрати пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи, і облік здійснюється за такими групами:

· витрати на утримання персоналу                         740

· сплата податків та інших обов’язкових плате-
жів, крім податку на прибуток                                              741

· витрати на утримання основних засобів та
нематеріальних активів                    742

· інші експлуатаційні та господарські витрати                  743

· витрати на телекомунікації                                               744

· супутні небанківські операційні витрати              745

Інші небанківські операційні доходи (витрати), які виникають у процесі здійснення небанківських операцій, є складовою діяльності банків.

До них належать доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів, від орендних операцій, доходи, одержані від надання банківських послуг. Це насамперед аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації тощо.

Як уже зазначалося, результат від торговельних операцій обліковується за активно-пасивними рахунками груп 620 (6203, 6204, 6209).

Дещо інакше відображається в обліку результат від продажу основних засобів, цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані й дочірні компанії. Так, позитивний результат обліковується за рахунками класу 6 «Доходи» (відповідно 6490 та 6394), а негативний —за рахунками класу 7 «Витрати» (7490, 7394).

Отже, рахунки для фіксування позитивного результату — пасивні, а негативного — активні.

Корисною для управління банком є бухгалтерська інформація щодо створення резервів. За МСБО, резерви — це визнання витрат на врахування зниження якості активів банку або підвищення ризиковості його операцій. Відрахування до резервів обліковуються згідно з їх видами за рахунками групи 770. Коли якість активів підвищується, а ризиковість зменшується, то відрахування до резервів коригуються з відображенням скоригованих сум за кредитом рахунків групи 770 «Відрахування до резервів».

Ще одна особливість класу 7 Плану рахунків полягає ось у чо­му. Згідно із засадами фінансового обліку суми податку на прибуток обліковуються за рахунком 7900 А «Податок на прибуток». Інакше кажучи, за змістом операції податок на прибуток має характер видатків, а отже, облік здійснюється в класі 7 «Витрати».

Значним за обсягом є клас 9 Плану рахунків «Позабалансові рахунки». Зауважимо, що за Новим Планом рахунків позабалансовий облік запозичує низку положень міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться на рахунках балансу в тому разі, якщо він задовольняє дві вимоги.

1. Імовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов’язану з цим елементом активу або пасиву.

2. Цей елемент активу або пасиву має вартість, яку можна точ­но виміряти.

Елементи активу або пасиву, які не задовольняють ці дві вимоги, обліковуються на позабалансових рахунках.

На рахунках класу 9 обліковуються:

· вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за яких банк піддається ризику;

· документи й цінності;

· рахунки за операціями з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Характеристика рахунків — актив або пасив — визначається з таких міркувань.

· Позабалансовий рахунок є активним, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» — активний, оскільки в неплатоспроможності клієнта банк змушений буде платити за наданою гарантією і дебетуватиме рахунок балансу № 2099 «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб’єктами господарської діяльності».

· Позабалансовий рахунок є пасивним, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов’язання з кредитування, які отримані від банків» — пасивний. Адже якщо банк скористається, наприклад, кредитною лінією, він кредитуватиме рахунок балансу групи 162 «Кредити, які отримані від інших банків».

Для відображення операцій за системою подвійного запису використовуються рахунки груп 990 та 991.

Усі рахунки класу 9 поділяються на три частини.

1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які тягнуть за собою різні ризики для банку. Це насамперед:

· зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій;

· зобов’язання з кредитування;

· зобов’язання і вимоги за операціями з валютою;

· вимоги та зобов’язання щодо андерайтингу цінних паперів спотових та строкових фінансових інструментів.

За рахунками розділів 90—95 не обліковуються надані зобов’язання, за якими не існують кредитні або ринкові ризики (скажімо, видані гарантії або акредитиви, за якими є покриття у формі заставних депозитів або блокованих коштів клієнтів).

Такі кошти обліковуються за рахунками «Кошти в розрахунках». За рахунками (активними або пасивними) розділів 90—95 обліковуються безвідкличні операції лише за угодами, які мають юридичну силу. Відкличні зобов’язання не є ризиковими і можуть на розсуд банку обліковуватися в розділі 98 або позасистемно.

Рахунки розділів 96—98 слугують для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.

Рахунки розділу 99 «Контррахунки» використовуються для обліку позабалансових операцій методом подвійного запису. Так, рахунок № 9900 є контррахунком для рахунків розділів 90—95, а рахунок № 9910 — для рахунків розділів 96—98.

Рахунок № 9920 кореспондує з відповідними рахунками при відображенні змісту позабалансових операцій в іноземній валюті. План рахунків містить у собі значний обсяг інформації щодо господарських операцій банку. Проте для створення бази даних (репозитарію) цей обсяг потрібно істотно розширити. Це можна зробити в системі аналітичного обліку.

Безвідкличні гарантії — гарантії, що можуть бути скасовані лише за згодою особи, котра отримує гарантію.

Безвідкличні зобов’язання — зобов’язання, що можуть бути скасовані лише за угодою кредитора.

Емісійні різниці (емісійний дохід) — сума перевищення доходів, отриманих банком від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав, над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).

Інвестиції — грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.

Капітальні вкладення — витрати на будівництво нових, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання наявних основних фондів виробничого і невиробничого призначення.

Контрактивні рахунки — контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників активних рахунків. Операції за цими рахунками відображуються методами відображення операцій за пасивними рахунками.

Контрпасивні рахунки — контрарні рахунки, які використовуються для регулювання показників пасивних рахунків. Операції за цими рахунками відображуються методами відображення операцій за активними рахунками.

Контрарні рахунки — рахунки бухгалтерського обліку, показники яких використовуються для оцінювання об’єктів, які відображені за іншими рахунками. Це регулювання здійснюється з метою визначення дійсної вартості об’єкта, що регулюється.

Міжбанківські операції (розрахунки) — система здійснення та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між банківськими установами у процесі їхньої діяльності.

Рахунок — систематизовані записи, які відбивають вплив операцій та інших подій на конкретний актив, зобов’язання або акціонерний капітал.

Ризик — можливість відхилення (в гірший бік) фактичних результатів дії від очікуваних.

Дидактичні матеріали

Навчальні завдання

Згідно з принципом нарахування відобразити в обліку зміст господарських операцій нарахування доходів та нарахування і сплати видатків.

1. Банк нараховує проценти за кредити, одержані від НБУ.

2. Банк сплачує проценти за кредитами НБУ.

3. Банк нараховує проценти за довгостроковими депозитами банків.

4. Банк сплачує проценти за довгостроковими депозитами банків.

5. Банк нараховує проценти за короткостроковими депозитами суб’єк­тів господарської діяльності.

6. Банк нараховує проценти за довгостроковими депозитами суб’єктів господарської діяльності.

7. Банк сплачує проценти за депозитами суб’єктів господарської діяльності:

а) короткостроковими; б) довгостроковими.

8. Банк нараховує проценти за депозитами фізичних осіб:

а) довгостроковими; б) короткостроковими.

9. Банк сплачує проценти за депозитами фізичних осіб:

а) довгостроковими; б) короткостроковими.

10. Банк нараховує проценти за ощадними сертифікатами власного боргу.

11. Банк сплачує проценти за ощадними сертифікатами власного боргу.

12. Банк нараховує проценти за кредитами, наданими іншим банкам:

а) короткостроковими; б) довгостроковими.

13. Банк нараховує проценти за кредитами суб’єктів господарської діяльності, виданими на поточну діяльність:

а) короткостроковими; б) довгостроковими.

14. Банк нараховує заробітну плату працівникам за вересень.

15. Банк проводить нарахування на соціальне страхування.

16. Банк вираховує податок на дохід працівників.

17. Банк визначає фінансовий результат за вересень.

Вибрати правильний варіант бухгалтерського проведення.

1. Готівкою через касу погашено заборгованість за короткостроковою позикою, виданою фізичній особі на поточні потреби:

а) Д-т 2202           К-т 1001;

б) Д-т 1001           К-т 2202;

в) Д-т 1001           К-т 2208.

Примітка. Тут і далі (з міркувань економії обсягу посібника) усі бухгалтерські проведення записуємо спрощено, опускаючи назви рахунків і знаки їх номерів та подаючи замість слів «Дебет» і «Кредит» їх скорочені форми «Д-т»,«К-т».

2. За результатами ревізії каси оприбутковано виявлені надлишки готівки:

а) Д-т 1001           К-т 6800;

б) Д-т 1001           К-т 3552;

в) Д-т 1001           К-т 3652.

3. Нараховано проценти за короткостроковим кредитом, виданим суб’єк­там господарської діяльності на поточні потреби:

а) Д-т 7702           К-т 5020;

б) Д-т 2068           К-т 6026;

в) Д-т 2600           К-т 6026.

4. Банк розмістив вільні ресурси на депозити строком на 3 місяці в іншому банку:

а) Д-т 1512           К-т 1500;

б) Д-т 1512           К-т 1200;

в) Д-т 1500           К-т 1512.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ АНАЛІТИЧНОГО ОБЛІКУ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ 3.1. Характеристика параметрів аналітичного обліку

Тема охоплює такі питання.

Характеристика параметрів аналітичного обліку.

Параметри контрагентів (клієнтів) банку.

Параметри документів.

Теоретичні відомості

План рахунків забезпечує виконання досить важливої функції бухгалтерського обліку. Йдеться про запис інформації щодо виконуваних банком операцій та можливість відобразити результати цих операцій у фінансовій звітності. Зрештою це дає змогу загалом проаналізувати діяльність банку та прийняти відповідні управлінські рішення. Проте для отримання звітності за всіма передбаченими формами, а також для внутрішнього аналізу і користування цього недостатньо. Адже розрахувати макроекономічні показники грошово-кредитної політики, надати повну інформа­цію про діяльність банку контролюючим органам можна лише на підставі докладної інформації про контрагентів кожної операції та параметри цих операцій, тобто за даними аналітичного обліку.

Організація аналітичного обліку базується на нових підходах до параметрів аналітичних рахунків, що становлять у сукупності блок питань із загальної програми реформування бухгалтерського обліку в банках України. Знати параметри аналітичного обліку та інші параметри, що деталізують інформацію про операції контрагентів (клієнтів) банку, необхідно, аби акумулювати базу даних для формування фінансової та статистичної звітності. Залежно від сфери застосування розглядають такі параметри:

контрагентів (клієнів);

документів;

договорів;

безпосередньо аналітичних рахунків.

Усі параметри аналітичного обліку поділяють на обов’язкові та необов’язкові. Обов’язкові вводяться з урахуванням вимог На­ціонального банку України щодо звітності. Крім того, їх наяв­ність є неодмінною умовою занесення до комп’ютерної системи нового контрагента (клієнта) або нового аналітичного рахунка в разі його відкриття.

Необов’язкові параметри визначаються банком самостійно і можуть використовуватися в управлінському обліку, для органі­зації внутрішнього контролю та аналізу.

Серед обов’язкових параметрів аналітичних рахунків визначають:

загальні;

спеціальні.

Так, загальні параметри застосовуються до всіх рахунків, а спеціальні — до окремих груп аналітичних рахунків залежно від економічного змісту операцій, що відображаються за цими рахунками. Вони також необхідні при автоматизованому веденні окремих операцій і при поданні спеціальної звітності до Націо­нального банку України.

До номера аналітичного рахунка можуть включатися лише окремі параметри з усього можливого їх набору. Решта парамет­рів зберігається поза номером рахунка і використовується під час виконання операцій та побудови звітності.

Розглянемо, як формується номер аналітичного рахунка.

Усі номери рахунків аналітичного обліку за винятком рахунків бюджету формуються за такою схемою:

АААА В ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ

Отже, номер поділяється на три групи. З’ясуємо, що означає кожна з них.

1. АААА — номер балансового рахунка (4 знаки).

2. В — ключовий розряд (1 знак).

3. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ — інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків).

Довжина номера рахунка не є фіксованою, вона може коливатися в межах від 14 до 5 цифр.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатися код контрагента, порядковий номер рахунка, номер філії, код валюти тощо. У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхід­них атрибутів поза номером рахунка.

Дещо інакше нумеруються рахунки доходів бюджету.

Так, нумерація рахунків № 2500 «Кошти бюджетів України до розподілу» і № 2510 «Кошти Державного бюджету України», а також кошти позабюджетних фондів за балансовими рахунками № 2560 «Державні позабюджетні фонди» і № 2561 «Галузеві позабюджетні фонди» (лише щодо галузевих фондів охорони праці) підпорядкована такій схемі:

АААА В ССС NNN ЕЕ

1. АААА — балансовий рахунок (4 знаки);

2. В — контрольний розряд (1 знак);

3. ССС — символ звітності банку (3 знаки, 5.12.1 Символ звіт­ності);

4. NNN — код міністерства (3 знаки, 5.12.2 Код міністерств та відомств);

5. ЕЕ — додаткова характеристика рахунка (до 2 знаків).

Розряди ССС (символ звітності банку) і NNN (код міністер­ства) заповнюються згідно з бюджетною класифікацією, що розсилається комерційним банкам у пакеті довідників до формування економічних показників для надання звітності. При цьому розряди NNN набувають значення коду міністерства лише за символами звітності ССС = 068, 002 або 093. За іншими символами комерційний банк виконує заповнення на власний розсуд.

Додаткова характеристика рахунка може містити зокрема й порядковий номер відділення Державного казначейства.

Ключовий розряд у номері аналітичного рахунка та конт­рольний розряд під час нумерації рахунків доходу бюджету призначений для перевірки достовірності номера рахунка та захищає інформацію від суб’єктивних помилок оператора, коли той вносить дані. Розроблено спеціальні алгоритми їх об-
числення. Усе це здійснюють у банку спеціальні підрозділи комп’ютеризації.

Питання організації аналітичного обліку викладені в окремому нормативному документі Національного банку «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України», який затверджений постановою Правління від 30.12.97 за № 466.

3.2. Параметри контрагентів (клієнтів) банку

Параметри контрагентів (клієнтів) банку — це обов’язкові параметри, які деталізують інформацію про контрагентів. Вони заповнюються під час таких операцій:

відкритті аналітичного рахунка для обліку операцій з клієн­тами;

відкриття рахунка новому клієнтові в даному банку.

Параметри контрагента включають код контрагента; іденти­фікаційний код; резидентність; код держави; ознаку інсайдера; інституційний сектор економіки; вказівку про форму власності; галузь економіки; вид економічної діяльності.

Код контрагента — перший параметр являє собою іденти­фікатор контрагента у внутрішньому списку контрагентів банку. Цей параметр є кодом власника рахунка і, як правило, набуває значення порядкового номера клієнта згідно з реєстром контрагентів, який веде банк.

Ідентифікаційний код є другим і визначає персональний номер суб’єкта господарської діяльності — резидента згідно з Єди­ним Державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або зазначений номер фізичної особи — платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб. ЄДРПОУ затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 за № 118.

Третій параметр — резидентність — може набувати таких значень: резидент (1), нерезидент (2). Визначення параметра подано в Інструкції НБУ до форми № І-ПБ «Звіт банку про фінан­сові операції з нерезидентами України».

Код держави — це четвертий параметр, який містить код краї­ни — контрагента (клієнта) згідно з Класифікатором країн світу (ДК 007—96). Цей параметр є дуже важливим за умови мультивалютності Плану рахунків. Саме код держави, як обов’язковий параметр контрагента, вказує на країну — учасника розрахунків. Україна має код 804. Окрім того, у класифікаторі зазначено групу країн (це потрібно для формування звітності): Україна — група 1; країни СНД та Балтії — 2; країни ОЕСР — 3; інші країни — 9.

Параметр «код держави» має три цифри. Усього у класифіка­торі наведено коди 231 держави світу.

П’ятий обов’язковий параметр контрагента — ознака інсай­дера — містить інформацію про належність клієнта до інсай­дерів або споріднених осіб згідно з Інструкцією «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Інсай­дер — це особа (юридична або фізична), споріднена щодо ко-
мерційного банку. В Інструкції докладно характеризується озна­ка інсайдера.

Інституційний сектор економіки — шостий параметр — вказує на належність суб’єктів господарської діяльності до секторів економіки за видом діяльності, яку вони здійснюють. Параметр визначається за основним видом діяльності згідно з Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України, які затверджені Наказом Мінстату України від 25.07.94 за № 172.

Для цього параметра формат визначається за допомогою п’яти цифр.

Усі інституційні сектори економіки є складовою частиною узагальнених секторів економіки. Це такі сектори:

Нефінансовий державний               11

Нефінансовий недержавний           12

Фінансовий банківський    21

Фінансовий небанківський               22

Центральні органи державного управління               31

Місцеві органи державного управління       32

Фізичні особи       41

Домашні господарства      42

Некомерційні організації, що обслуговують

домашні господарства      50

Наприклад, Національний банк належить до узагальненого сектора економіки (код параметра 21) — фінансовий банківський. Зрозуміло, що до цього сектора відносяться й комерційні банки. Щодо параметра інституційних секторів економіки, то Національ­ний банк має код 12100, а комерційні банки — 12212 (інституцій­ний сектор — національні приватні депозитні грошові корпорації).

Форма власності — сьомий параметр контрагентів — вказує на їх поділ за формами власності. Визначення параметра наведено в Державному класифікаторі України ДК—001—94 «Класифікація форм власності», що затверджений наказом Держстандарту України від 22.11.94 № 288. Визначений формат параметра має дві цифри, а саме:

Приватна власність           10

Колективна власність        20

Державна власність           30

У тому числі

загальнодержавна             31

комунальна           32

власність інших держав    40

власність міжнародних організацій
та юридичних осіб інших держав  50

Галузь економіки — восьмий параметр визначає належність суб’єктів господарської діяльності до конкретних галузей народного господарства. При заповненні цього параметра до уваги береться та галузь економіки, яку зазначено в довідці реєстрації Держкомстату першою. Визначення параметра подано в Класи­фікації видів економічної діяльності. Встановлено формат параметра в п’ять цифр, і заповнюється він лише для контрагентів — суб’єктів господарської діяльності.

Загальний класифікатор галузей дуже великий за обсягом. Так само як інституційні сектори економіки, що деталізують узагальнені її сектори, класифікатор галузей народного господарства деталізує узагальнені коди галузей. Так, узагальнена галузь економіки, наприклад машинобудування — код 140, — включає 145 галузей економіки; легка промисловість — код 170 — охоплює 36 галузей.

Дев’ятий параметр — вид економічної діяльності — вказує на поділ суб’єктів за видами економічної діяльності. Визначення параметра подано в Класифікаторі видів економічної дія­льності.

Цей параметр, а також параметри інституційний сектор економіки, форма власності і галузь економіки для клієнтів-нере­зидентів не заповнюються. Код параметра є обов’язковим для суб’єктів господарської діяльності — резидентів і зазначається у довідці реєстрації Держкомстату.

Наведені дев’ять обов’язкових параметрів дають підстави сформувати аналітичну картку клієнтів. Наведемо, наприклад, сформовану картку двох контрагентів: банку і господарського товариства (назви умовні).

3.3. Параметри документів

Параметри документів, що є стандартизованими реквізитами останніх, комерційні банки застосовують, виконуючи розрахункові чи касові операції.

1. Символ касових оборотів. Визначає зміст касової операції за Інструкцією № 4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України». У звіті про касові обороти банку визначаються 22 символи касових операцій за прибутковими статтями і 30 — видатковими. Усі вони відповідно наведені у звітності, а отже, перелічувати їх потреби немає. Розглянемо окремі символи.

За статтями надходження

Надходження торгової виручки споживчої кооперації             01

Надходження торгової виручки всіх торговельних

систем (крім споживчої кооперації)               02

Надходження виручки від усіх видів транспорту       05

Надходження квартирної плати та комунальних платежів   08

Повернення заробітної плати        28

За статтями видатків

Видачі на оплату праці, грошові виплати та заохочення       40

Видачі на стипендії            42

Видачі на витрати за відрядженнями           43

Видачі з рахунків за вкладами громадян     55

Видачі грошей за придбану іноземну валюту            56

Видачі на викуп акцій та інших цінних паперів          60

Пересилання грошей з оборотної каси іншим установам банків         71

Визначений формат параметра — дві цифри.

2. Код контрагента. Відповідає номеру контрагента у внутрішньому списку контрагентів (див. параметр перший контрагентів). Заповнюється для всіх розрахункових документів, які надходять до банку або надсилаються з банку за участю рахунків № 1200, 1207, 1300, 1500, 1600.

3. Код операції. Параметр, який визначає зміст розрахункової операції за стандартною класифікацією платіжного балансу для банків. Він також заповнюється для всіх розрахункових документів, які надходять до банку або надсилаються з банку з використанням рахунків № 1200, 1207, 1300, 1500, 1600. Формат пара-
метра — чотири цифри.

За стандартною класифікацією платіжного балансу для банків коди операцій подаються за такими розділами:

товари та послуги;

дохід;

поточні трансферти;

рахунок операцій з капіталом;

фінансовий рахунок;

спеціальні коди.

Наведемо коди операцій за розділом «товари».

І, нарешті, четвертий параметр документів — код країни платника. Набуває значення, яке описано раніше щодо параметрів контрагентів. Заповнюється для всіх розрахункових документів, які надходять до банку або надсилаються з банку за рахунками № 1200, 1207, 1300, 1500, 1600, але за умови, що платник або одержувач платежу (або обидва) є нерезидентами згідно з чинним законодавством України.

Формат параметра — три цифри.

Визначивши параметри (контрагентів (клієнтів) та відкривши за їх кодами картку контрагента, банк починає відкривати безпосередньо аналітичні рахунки. Оскільки аналітичний облік є основою для складання звітності за будь-якими формами, важливими є не лише параметри документів, а й параметри договорів. Саме договори містять великий обсяг інформації для складання звітності за кредитними, депозитними операціями, операціями з цінними паперами.

Параметри договорів та аналітичних рахунків деталізують інформацію щодо операцій, які здійснює банк. Залежно від організації роботи та власних можливостей банк самостійно вирішує, які параметри слід відносити до параметрів рахунків, а які — до параметрів договорів.

Якщо банк має сформовану картку контрагента за всіма переліченими обов’язковими параметрами, то номер аналітичного рахунка сформувати досить просто. Він вказує на зовнішнє подання ідентифікатора рахунку при розрахунках, а також у банківських документах. Як уже зазначалося, номер включає до 14 цифр, причому лише перші п’ять чітко регламентовані: це номер балансового (позабалансового) рахунка і ключовий розряд або контрольний розряд у рахунках доходів бюджету. Інші знаки від 0 до 9 цифр банк формує самостійно відповідно до власних можливостей та потреб. Так, якщо йдеться про внутрішньобанківські рахунки, то банк, як правило, використовує порядковий номер, що його присвоєно рахунку в момент відкриття останнього та внесено до книги відкритих рахунків (форма 0487006). Візьмемо, наприклад, балансовий синтетичний рахунок № 3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку». Зрозуміло, що дебіторська заборгованість за цим рахунком може виникати по-різному, а обліковуватися вона має за кожним конкретним дебітором. В момент виникнення заборгованості в автоматичному режимі їй присвоюється номер, наприклад 21. Якщо банк згідно з власними потребами бере чотири цифри в поряд-
кових номерах, то номер аналітичного рахунка подається у вигляді 3519.2.0021, де 3519 — балансовий синтетичний рахунок; 2 — ключовий розряд; 0021 — номер в книзі відкриття рахунків. Що ж до номера аналітичного рахунка контрагента, то порядок його відкриття аналогічний. Але до сегмента ЕЕЕЕЕЕЕЕ, що містить у собі інформацію про аналітичний рахунок, крім номера контрагента у внутрішньому списку контрагентів (код контрагента) банки можуть включати такі параметри, як резидентність, код МФО банку — контрагента, код виду економічної діяльності чи деякі інші параметри на власний розсуд. Автоматичний пошук контрагента на підставі його аналітичного рахунка та картки контрагента здійснюється за номером у внутрішньому списку контрагентів.

Практика ведення аналітичного обліку в банках свідчить, що до загального номера аналітичного рахунка достатньо включати такі параметри:

номер балансового або позабалансового рахунка відповідно до Плану рахунків;

код контрагента;

код валюти або банківського металу.

Раніше було наведено картку клієнта — товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа». Банк, де відкрито поточний рахунок, параметр цього рахунка подав у вигляді

2600 2 000 422.

Тут 2600 — номер балансового синтетичного рахунка «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»; 2 — ключовий розряд;

000422 — код контрагента у внутрішньому списку клієнтів розглядуваного банку. Як видно з наведеної картки, номер власника рахунка ТОВ «Альфа» — 422, але оскільки формат параметра «Код контрагента» не регламентується, банк узяв значення формату з цифр.

При формуванні аналітичного рахунка важливим є параметр «характеристика аналітичного рахунка», який вказує на належність рахунка до класу балансу.

Види економічної діяльності — параметр, який вказує на поділ суб’єк­тів за видами економічної діяльності.

Галузь економіки — параметр, що вказує на віднесення суб’єктів господарської діяльності до галузей народного господарства.

Ідентифікаційний код — персональний номер суб’єкта господарської діяльності — резидента відповідно до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або фізичної особи — платника податків відповідно до Державного реєстру фізичних осіб.

Інсайдер — споріднена щодо комерційного банку особа (юридична або фізична).

Інституційний сектор економіки — параметр, який вказує на належність суб’єктів господарської діяльності до секторів економіки.

Код країни — параметр, який містить код країни контрагента (клієнта) відповідно до Класифікатора держав світу (ДК007—96).

Параметри договорів і аналітичних рахунків — параметри, котрі деталізують інформацію щодо операцій, які здійснює банк.

Параметри документів — стандартизовані реквізити документів, які заповнюються при виконанні комерційним банком розрахункових або касових операцій.

Параметри контрагентів (клієнтів банку) — обов’язкові параметри, що деталізують інформацію про контрагентів (клієнтів).

Форма власності — параметр, який вказує на розподіл контрагентів — суб’єктів господарської діяльності за формами власності.

Дидактичні матеріали

Теми рефератів

1. Формування номера аналітичного рахунка.

2. Характеристика параметрів кредитних договорів і відповідних аналі­тичних рахунків.

3. Характеристика параметрів депозитних договорів і відповідних ана­літичних рахунків.

4. Характеристика параметрів аналітичних рахунків з обліку цінних паперів.

5. Особливості нумерації аналітичних рахунків доходу бюджету.

6. Основні об’єкти, форми та реєстри аналітичного обліку.

7. Особові рахунки, їх зміст, призначення та порядок ведення.

Для зрозуміння змісту підсистеми аналітичного обліку слід насамперед докладно вивчити положення Інструкції, затвердженої Постановою Правління НБУ від 30.12.97 за № 466 «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України».

Скориставшись такою інформацією, дайте відповідь на такі запитання.

1. Чому нові підходи до аналітичного обліку вважають елементом програми реформування бухгалтерського обліку в банках?

2. Як здійснюється порядковий облік рахунків, що ведуться в банках?

3. У чому полягає різниця між формуванням номера аналітичного рахунка та нумерації рахунків доходу бюджету.

4. КОРЕСПОНДЕНТСЬКІ ВІДНОСИНИ МІЖ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ 4.1. Порядок відкриття кореспондентських рахунків комерційним банкам у регіональних управліннях НБУ

Тема охоплює такі питання.

Порядок відкриття кореспондентських рахунків комерційним банкам у регіональних управліннях НБУ.

Організація міжбанківських розрахунків.

Механізм прямих кореспондентських відносин між комерційними банками.

Теоретичні відомості

Як суб’єкт господарської діяльності банк не може функціонувати без кореспондентських відносин з регіональним управлінням НБУ та безпосереднього спілкування з іншими банками.

Кореспондентські відносини з регіональним управлінням НБУ встановлюються на підставі укладеної угоди про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками. Для його відкриття комерційний банк подає до регіонального управління НБУ такі документи: копію банківської ліцензії, заяву на відкриття рахунку; один примірник статуту із зазначенням реєстраційного номера, засвідченого підписом уповноваженої на те особи НБУ та відтиском печатки; картку зі зразками підписів та відтиском печатки встановленого зразка, засвідчену нотаріально.

У разі відкриття кореспондентського рахунку регіональне управління НБУ обов’язково у триденний термін повідомляє про це податкову інспекцію, не території якої розташований комерційний банк. Копія повідомлення залишається у справі про відкриття рахунка.

Юридичною адресою власника кореспондентського рахунку вважається та, яку наведено в картці зі зразками підписів, причому вона має відповідати адресі, зазначеній у статуті. Про зміну юридичної адреси власник коррахунку зобов’язаний у тижневий термін письмово повідомити регіональне управління НБУ.

Якщо цю умову порушено, регіональне управління НБУ має право розірвати укладену з комерційним банком угоду.

Готуючи зразки підпису, виходять з того, що право першого підпису належить керівникові банку та уповноваженим особам, право другого — головному бухгалтеру та уповноваженим ним особам. Отже, право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, які мають право другого підпису, і навпаки, право другого підпису не може бути надано особі, якій надано право першого підпису.

Коли йдеться про заміну чи додаткове внесення хоча б одного підпису, подається нова картка зі зразками підписів усіх осіб, котрі мають право першого та другого підпису.

У картці зі зразками підписів та відтиска печатки зазначається номер кореспондентського рахунка.

Коли печатки немає (процедура створення банку, реорганізації, зміни найменування чи підпорядкованості, втрата печатки тощо), керівник або уповноважена ним особа регіонального управління НБУ на підставі відповідного звернення визначає власникові кореспондентського рахунка термін для виготовлення печатки.

У процесі закриття банку відкривається рахунок на ім’я ліквідаційної комісії. За цих обставин до регіонального управління НБУ подається рішення про ліквідацію банку і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та відтиском печатки банку, що ліквідовується.

Кореспондентський рахунок комерційного банку закривається за рішенням таких інстанцій:

НБУ про ліквідацію комерційного банку;

арбітражного суду про ліквідацію банку чи визнання його банкрутом;

загальних зборів акціонерів (засновників) комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію.

У разі закриття кореспондентського рахунка регіональне управ­ління НБУ повідомляє про це податкову інспекцію, на території якої міститься комерційний банк.

Національний банк України контролює комерційні банки щодо додержання ними банківського законодавства та нормативних актів, що регламентують порядок проведення міжбанківських роз­рахунків.

Виконані комерційним банком протягом операційного дня операції за міжбанківськими розрахунками мають бути відображені того самого дня на його кореспондентському рахунку як у балансі комерційного банку, так і в балансі відповідного управління НБУ. Кореспондентський рахунок відображає міжбанківські розрахунки, виконувані через систему електронних платежів. Отже, регіональне управління НБУ надає весь комплекс послуг розрахунково-касового обслуговування за дорученням і за кошти комерційного банку. У договорі про встановлення кореспондентських відносин обумовлюється порядок обслуговування кореспондентського рахунка, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін, порядок розрахунків, порядок внесення змін до договору та його розірвання.

4.2. Організація міжбанківських розрахунків

Національний банк України починає обслуговувати консолідований кореспондентський рахунок лише після підписання спільного акта про функціональну готовність комерційного банку до роботи через кореспондентський рахунок.

Усі міжбанківські розрахунки здійснюються через систему електронних платежів (СЕП) на підставі електронних розрахункових документів списанням та зарахуванням коштів через консолідований кореспондентський рахунок.

Національний банк України має право отримувати від КБ всю звітність та вимагати необхідну інформацію як від КБ в цілому, так і від його окремих установ; установлювати регламент обслуговування кореспондентського рахунка, вимагати відповідності технологій обробки платежів у програмній системі банку потребам СЕП, сумісності програмно-технічних та організаційних засобів КБ із цією системою; здійснювати безспірне списання (стягнення) коштів з консолідованого кореспондентського рахунка КБ у випадках, передбачених чинним законодавством України. Водночас НБУ зобов’язаний виконувати всі умови угоди, забезпечуючи своєчасне і якісне здійснення міжбанківських розрахунків, касове обслуговування за дорученням КБ, включаючи підкріплення операційних кас готівкою; зберігання доручених йому грошових коштів КБ. Окрім того, НБУ зобов’язаний щоденно надавати виписку з рахунка, контролювати проходження електронних розрахункових документів і на вимогу КБ надавати йому відомості про це, підтримувати належний стан програмного забезпечення та нормативно-довідкової бази СЕП і своєчасно інформувати про ті чи інші зміни.

Певне коло обов’язків за угодою визначається і для КБ. Він має, зокрема, забезпечувати чітке здійснення міжбанківських роз­рахунків через кореспондентський рахунок з додержанням правил, установлених НБУ; виконувати вимоги НБУ щодо сумісності та надійності програмно-технічних і організаційних засобів, форм і порядку надання інформації; своєчасно подавати звітність та всі необхідні відомості.

Функціонування СЕП забезпечується взаємодією між учасниками міжбанківських розрахунків, регіональними розрахунковими палатами (РРП) та Центральною розрахунковою палатою (ЦРП).

Механізм розрахунків унаочнює рис. 4.1.

Рис. 4.1. Міжбанківські розрахунки в Україні

Учасниками системи міжбанківських розрахунків (СЕП) можуть бути:

а) на рівні РРП — регіональні управління НБУ та комерційні банки;

б) на рівні центральної розрахункової палати (ЦРП) — РРП, управління НБУ по Києву та Київській області; операційне управління і головне управління розрахунків НБУ, комерційні банки Києва та Київської області та їхні установи.

Після відкриття комерційному банку кореспондентського рахунка регіональне управління НБУ надсилає до НБУ повну інформацію про КБ. Усі реквізити комерційного банку заносяться до бази даних «Довідник комерційних банків України».

Програмно-технологічна структура СЕП містить у собі програмно-технічні комплекси СЕП; електронну пошту НБУ; засоби захисту інформації. Програмно-технічні комплекси відповідають трьом рівням програмно-технологічної структури СЕП.

На рівні банків — учасників СЕП комплекс АРМ НБУ забезпечує облік електронними розрахунковими документами, іншою інформацією між САБ (система автоматизації банків) та РРП і її захист банку.

Рівень РРП обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ–2, що виконує обмін електронними розрахунковими документами між РРП і банками — учасниками СЕП, забезпечує ведення технічних кореспондентських рахунків банку і передавання результатів розрахунків на кінець робочого дня САБ регіо­нального управління НБУ, а також обмін із ЦРП контрольною інформацією. Рівень ЦРП обслуговує АРМ–1, забезпечуючи перевірку правильності та узгодженості функціонування РРП, надання звітної інформації щодо системи в цілому.

Кожний програмно-технічний комплекс (АРМ–НБУ, АРМ–2, АРМ–1) забезпечує захист системи від несанкціонованого втручання до СЕП, а також приймання, передавання електронних роз­рахункових документів, підтвердження про їх отримання (квитування), ведення технічних кореспондентських рахунків учасників СЕП та надання інформації про стан міжбанківських розрахунків.

Електронні розрахункові документи обробляються в порядку черговості надходження до системи. Єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів до СЕП є САБ.

На початку робочого дня РРП отримують від відповідних регіональних управлінь НБУ інформацію про стан кореспондентських рахунків і надають цю інформацію власникам рахунків (комерційним банкам).

Відправлені та отримані електронні розрахункові документи відображаються на технічних кореспондентських рахунках банків у РРП. Інформація про стан цих рахунків надається учасникам розрахунків протягом дня з періодичністю, що визначається діючою технологією СЕП.

Початкові платежі від банків приймаються лише в межах поточної суми на технічному кореспондентському рахунку.

Наприкінці дня результати розрахунків за поточний робочий день відображуються на кореспондентських рахунках КБ у регіональних управліннях НБУ.

Банк-одержувач електронні розрахункові документи для кожного клієнта формує у вигляді паперового документа «Реєстр електронних розрахункових документів». Реєстр замінює паперові документи, що підтверджують зарахування коштів на рахунок клієнта, і видається як додаток до виписки, тому він скріплюється підписом уповноваженої особи та штампом банку.

Центральна та регіональні розрахункові палати функціонують на базі існуючої системи бухгалтерського обліку й звітності НБУ. При здійсненні міжбанківських розрахунків використовуються такі рахунки:

1410 «Овердрафт за рахунками комерційних банків».

1410.1 «Овердрафт за кореспондентським рахунком комерцій­ного банку».

1410.2 «Овердрафт за транзитним рахунком для сум, які не були підтверджені банком-одержувачем».

2631 «Транзитний рахунок для сум, які не були підтверджені одержувачем коштів — установою Національного банку України».

2632 «Транзитний рахунок регіону для непідтверджених сум».

2633 «Внутрішній транзитний рахунок АРМ–2 СЕП».

2800 «Рахунки регіональних управлінь Національного банку України для внутрішньобанківських розрахунків».

3200 «Кореспондентські рахунки банків-резидентів».

3206 «Транзитний рахунок для сум, які не були підтверджені банком-одержувачем коштів».

4631 «Транзитний рахунок для сум, які не були підтверджені одержувачем коштів — установою Національного банку України».

4632 «Транзитний рахунок регіону для непідтверджених сум».

4633 «Внутрішній транзитний рахунок АРМ–2 СЕП».

4800 «Рахунки регіональних управлінь Національного банку України для внутрішньобанківських розрахунків».

8040 «Технічні рахунки установ Національного банку України в Розрахунковій палаті (активно-пасивний)».

8041 «Технічний рахунок АРМ–2 (активно-пасивний)».

4.3. Механізм прямих кореспондентських відносин між комерційними банками

Крім розрахунків через кореспондентський рахунок у регіональному управлінні Національного банку, комерційні банки можуть встановлювати прямі кореспондентські відносини, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного. Прямі кореспондентські відносини є договірними і можуть бути як односторонніми, так і взаємними.

Комерційні банки, які встановили між собою кореспондентські відносини, називаються банками-кореспондентами. Якщо комерційний банк відкриває рахунок банку-кореспонденту, то такий рахунок називають лоро. Рахунок даного комерційного банку в банку-кореспонденті являє собою рахунок ностро. Рахунок ностро одного комерційного банку є рахунком лоро для банку-кореспондента.

Система електронних платежів (її учасниками є всі комерційні банки) дає змогу проводити розрахунки протягом одного робочого дня. У цьому зв’язку прямі кореспондентські відносини між комерційними банками доцільно встановлювати лише в окремих випадках, а саме:

під час здійснення операцій, пов’язаних із купівлею-прода­жем валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі.

у разі розрахунків між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер.

Дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин у всіх випадках надає регіональне управління НБУ, для чого комер­ційний банк за місцем відкриття кореспондентського рахунка подає лист з обгрунтуванням доцільності таких відносин.

Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентського рахунка одного комерційного банку в іншому визначається угодою між ними.

Для відкриття рахунка банк-кореспондент надає цілий пакет документів: дозвіл регіонального управління НБУ на встановлен­ня прямих кореспондентських відносин, заяву на відкриття рахунка; нотаріально засвідчені копії статуту та банківської ліцензії, картку зі зразками підписів та відтиском печатки; баланс і довідку про додержання економічних нормативів на останню звітну дату.

Для проведення операцій через прямі кореспондентські відносини банк-кореспондент відкриває комерційному банку рахунок лоро на балансовому рахунку 1600 «Кореспондентські рахунки інших банків» (для комерційного банку цей рахунок є рахунком ностро).

Для відображення операцій, проведених за рахунком ностро у балансі комерційного банку відкривається балансовий рахунок 1500 «Кореспондентські рахунки, які відкриті в інших банках». Записи операцій за цим рахунком здійснюються після отримання виписки за кореспондентським рахунком від банку-кореспон­дента.

Зауважимо, що регіональне управління НБУ відкликає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських рахунків у разі погіршення фінансового стану комерційного банку, через що до кореспондентського рахунка (у НБУ) утворилася картотека за позабалансовим рахунком 9804 «Розрахункові документи, не сплачені у строк через відсутність коштів у банку».

За цих умов згідно з повідомленням регіонального управління НБУ про відклик дозволу банки-кореспонденти повинні закрити рахунок № 1600 і залишок за цим рахунком перерахувати (не пізніше наступного операційного дня після одержання повідомлення на відклик) на кореспондентський рахунок комерційного банку в регіональному управлінні НБУ.

Порядок проведення міжбанківських розрахунків регламентується Положенням про міжбанківські розрахунки в Україні, яке затверджено Постановою Правління Національного банку України від 8.10.98 за № 414.

***

Пропонуємо для самостійного опрацювання й вивчення наведених далі питань:

1. Виконання ухвал судів щодо арешту грошових коштів комерційних банків.

2. Бухгалтерські проведення, здійснювані під час ведення, обліку та контролю міжбанківських розрахунків в установах НБУ.

Банки-кореспонденти — комерційні банки (філії), які встановили між собою кореспондентські відносини шляхом відкриття кореспондентських рахунків.

Банківський регіон (далі — регіон) — сукупність комерційних банків та філій — учасників системи електронних платежів Національного банку (далі — СЕП), які розташовані в межах однієї адміністративно-терито­ріальної одиниці і мають кореспондентські рахунки в одному регіональному управлінні Національного банку.

Електронна пошта Національного банку (далі — ЕП) — система програмно-технічних засобів та організаційно-техноло­гічних заходів забезпечення інформаційної взаємодії між банківськими та іншими установами в електронній формі.

Електронний банківський документ — електронний розрахунковий документ, службове повідомлення СЕП, інформаційне повідомлення визначеного формату у формі електронних записів, що зберігаються на магнітних носіях або інших засобах зберігання електронної інформації; може передаватися електронними засобами зв’язку; обов’язково захищене криптографічними методами для запобігання його викривлення.

Електронний розрахунковий документ — банківське платіжне повідомлення визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію про перерахування коштів, приймає вигляд файла при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.

Електронні міжбанківські розрахунки — розрахунки із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, оброблення та захисту інформації.

Інформаційне повідомлення — інформація в електронній формі, призначена для використання в програмно-технічних комплексах (крім СЕП) інформаційно-обчислювальної мережі Національного банку, що має визначений формат і технологію обробки згідно з вимогами відповідного програмно-технічного комплексу.

Інформаційно-обчислювальна мережа Національного банку — об’єд­нання програмно-технічних комплексів (СЕП, ЕП та ін.), кожний з яких призначений для виконання завдань Національного банку щодо інформатизації окремих сфер діяльності банківської системи України. Усі програмно-технічні комплекси використовують єдину систему захисту інформації Національного банку.

Кореспондентський рахунок — рахунок, який відкривається комерційному банку (філії) для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору.

Консолідований кореспондентський рахунок — об’єднання коштів комерційного банку та його філій або певної кількості філій під час роботи за відповідною моделлю обслуговування кореспондентського рахунка комерційного банку (філії) в СЕП.

Кореспондентський рахунок «Лоро» — кореспондентський рахунок, який відкривається банком-кореспондентом комерційному банку та за яким банк-кореспондент здійснює операції з перерахування та зарахування коштів згідно з укладеним договором. Цей рахунок є кореспондентським рахунком «Ностро» у комерційному банку.

Ліміт технічного рахунку — сума, що визначає обмеження мінімального залишку коштів на технічному рахунку комерційного банку (філії).

Ліміт початкових оборотів — сума, що визначає обмеження на максимальний обсяг початкових платежів, які комерційний банк (філія) може виконати за певний період.

Міжбанківські розрахунки — система безготівкових розра­хунків за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між банківськими установами чи їх клієнтами в процесі їх діяльності.

Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП — сукупність механізмів і правил роботи для комерційного банку та його філій, згідно з якими здійснюються міжбанківські розрахунки за консолідованим кореспондентським рахунком через СЕП.

Мультивалютний режим функціонування СЕП — відокремлені передача та зберігання в СЕП інформації про кожну валюту із збереженням функціонального призначення та технології обробки такої інформації.

Операційні правила — система бухгалтерських обмежень, що встановлюються комерційним банком на розрахункові операції філій в СЕП, а також на розрахункові та інші банківські операції філій у САБ комерційного банку (філії).

Регіональна розрахункова палата (далі — РРП) — підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує в СЕП банки відповідного банківського (віртуального банківського) регіону.

Розрахунковий банк (агент з розрахунків) — установа, яка здійснює облік коштів результатів клірингу в окремій платіжній системі та розрахунки між учасниками цієї системи за результатами клірингу.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) — державна платіжна система, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків у електронній формі між банківськими установами на території України.

Службові повідомлення СЕП — технологічна інформація в електронній формі (технологічний файл), пов’язана з проведенням електронних платежів (підтвердження отримання електронних розрахункових документів, повідомлення про помилки в електронних розрахункових документах, довідкова інформація тощо).

Система автоматизації банку (САБ) — програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо).

Технічний рахунок у СЕП — інформація в електронній формі, яка зберігається у програмно-технічному комплексі АРМ-2 СЕП, який виконує обмін електронними розрахунковими документами з банком-учасником СЕП, поновлюється під час оброблення електронних розрахункових документів банку і фактично відображає стан його кореспондентського рахунку в режимі реального часу.

Центральна розрахункова палата (далі — ЦРП) — установа Національного банку, яка забезпечує функціонування СЕП у цілому, а також виконує функції РРП для банківських установ м. Києва та Київської області й обслуговує інші віртуальні банківські регіони.

Дидактичні матеріали

t             За питаннями, що пропонуються для самостійного опрацювання та вивчення, підготувати тези доповіді.

t          Скласти бухгалтерські проведення для розглянутих далі ситуацій:

1. На користь клієнта надійшов платіж від покупця, котрий обслуговується в іншому банку.

2. Банк відкрив кореспондентський рахунок в іншому банку і переказав на нього грошові кошти.

3. На рахунок лоро банку Б зараховано суму на користь клієнта цього банку.

4. Нараховано проценти за коштами, що перебувають на рахунках лоро.

5. Нараховано доходи за обслуговування та ведення рахунків лоро.

6. З коррахунка, відкритого в іншому банку, погашено заборгованість перед банком-кореспондентом за одержаним міжбанківським кредитом.

7. Згідно з укладеним між комерційними банками кредитним договором дебетовий залишок за рахунком ностро списано на рахунок овердрафту.

t          Схематично зобразити та пояснити механізм дії міжбанківських розрахунків через регіональних і центральної розрахункової палат.

Вибрати правильний варіант відповіді до наведених далі завдань 1–14.

1. Міжбанківські розрахунки здійснюються встановленням кореспондентських відносин:

а) між комерційними банками і НБУ;

б) між комерційними банками і відповідними регіональними управліннями НБУ;

в) між комерційними банками.

2. Система електронних платежів, через яку здійснюються міжбанківські розрахунки, включає до свого складу:

а) центральну розрахункову палату НБУ;

б) регіональні розрахункові палати НБУ;

в) комерційні банки;

г) власну внутрішньобанківську електронну платіжну систему;

д) платіжну систему «Клієнт—банк».

3. Для відкриття кореспондентського рахунку КБ подає до РУ НБУ такі документи:

а) заяву встановленого зразка;

б) копію банківської ліцензії;

в) належним чином оформлений примірник статутних документів;

г) картку зі зразками підписів та відтиском печатки;

д) баланс на останню звітну дату;

е) довідку про додержання економічних нормативів.

4. Синтетичний облік операцій за кореспондентським рахунком в НБУ ведуть:

а) у балансі;

б) в особовому рахунку на підставі виписки з коррахунку, до якої додано підтверджувальні документи;

в) на рахунку № 1200.

5. Закінчіть думку: «Випадок овердрафту за коррахунком КБ негативно впливає»:

а) на фінансовий стан самого КБ, оскільки…;

б) на фінансовий стан його клієнтів, оскільки….

6. Безспірне списання (стягнення) коштів з коррахунку КБ у РУ НБУ здійснює:

а) РУ НБУ на підставі виконавчих документів рішень судів, арбітражів та інших уповноважених на те органів;

б) податкова адміністрація;

в) позабюджетні фонди за обов’язковими платежами та внесками;

г) прокуратура, судові та арбітражні органи.

7. Закриття коррахунку в РУ НБУ здійснюється:

а) за рішенням НБУ про ліквідацію КБ;

б) за рішенням арбітражного суду про визнання КБ банкрутом;

в) за наказом керівника банківської установи;

г) за рішенням загальних зборів акціонерів (співзасновників).

8. Перелічіть документи, на підставі яких КБ відкриває прямий коррахунок:..

9. Прямий кореспондентський рахунок відкритий комерційним банком в іншому такому банку, називається:

а) лоро; б) ностро; в) овердрафт.

10. Прямі кореспондентські відносини комерційні банки України можуть встановлювати:

а) лише з банками-резидентами;

б) лише з нерезидентами;

в) з банками-резидентами і нерезидентами.

11. Через кореспондентські рахунки банку здійснюються розрахунки:

а) за банківськими операціями;

б) за клієнтськими операціями;

в) за банківськими та клієнтськими операціями.

12. Аналітичний облік операцій за кореспондентськими рахунками ведуть:

а) в особових рахунках на підставі виписок із коррахунків з прикладеними підтверджувальними документами;

б) на балансових рахунках 4-го порядку;

в) в оборотно-сальдовому балансі.

13. Платіж, відісланий до іншого КБ, вважається завершеним якщо:

а) він відправлений електронною поштою;

б) одержано підтвердження від одержувача про його надходження;

в) банк відправив його одержувачу протягом трьох робочих днів.

Вибрати правильний варіант обгрунтування банківської операції на підставі бухгалтерського проведення, поданого в зав­даннях 1–4.

1. Д-т 1200            К-т 3720.

а) На коррахунок в НБУ надійшов платіж на користь клієнта банку;

б) на коррахунок в НБУ надійшла сума, яку через помилку в реквізитах одержувача коштів неможливо в даний момент зарахувати за призначенням;

в) з коррахунку в НБУ сплачено суму до з’ясування.

2. Д-т 1207            К-т 1200.

а) Розблоковано накопичувальний рахунок у момент створення КБ;

б) на накопичувальний рахунок в НБУ перераховано кошти, які надійшли за розрахунками на користь банку, після закриття коррахунку;

в) у разі припинення діяльності КБ суму залишку коррахунку перераховано на накопичувальний рахунок в НБУ.

3. Д-т 1500           К-т 1200.

а) За рахунок коштів коррахунку КБ у НБУ відкрито прямий коррахунок в іншому банку;

б) з коррахунку КБ у НБУ перераховано кошти на рахунок лоро, відкритий для іншого банку;

в) на коррахунок КБ у НБУ перераховано кошти з рахунку ностро, відкритого в іншому банку.

4. Д-т 1600           К-т 6100.

а) На рахунок ностро надійшли кошти за розрахунково-касове обслуговування банків-кореспондентів;

б) на рахунок лоро надійшли кошти за розрахунково-касове обслуговування банків-кореспондентів;

в) з рахунку лоро списано кошти за розрахунково-касове обслуговування банку-кореспондента.

5. ВІДКРИТТЯ БАНКАМИ РАХУНКІВ
У НАЦІОНАЛЬНІЙ ТА ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ
І РЕЖИМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЦИХ РАХУНКІВ

Тема пропонується для самостійного опрацювання та вивчення.

Рекомендуємо ознайомитися з Інструкцією № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 р. за № 537.

6. ОБЛІК КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ 6.1. Організація обліку касових операцій у комерційних банках

Тема охоплює такі питання.

Організація обліку касових операцій у комерційних банках.

Облік операцій, здійснюваних прибутковими касами.

Облік операцій, здійснюваних вечірніми касами та касами перерахунку готівки.

Облік операцій, здійснюваних видатковими касами.

Облік операцій з підкріплення операційних кас комерційних банків.

Теоретичні відомості

Касові операції банки виконують за Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України № 1, затверд­женою Постановою Правління НБУ від 07.07.94 р. за № 129. НБУ має монопольне право емісії грошей в обіг, випуску національних грошових знаків (банкнот та монет). Як головний банк держави він здійснює грошово-кредитку політику і розпоряджається резервними фондами, що перебувають у його виключному віданні. Кошти резервних фондів можуть витрачатися лише за письмовими вказівками НБУ про випуск грошей в обіг або про видачу з метою відправлення до Республіканського банку Автономної Республіки Крим, регіональних управлінь НБУ.

Касові операції комерційного банку становлять значний обсяг роботи і характеризують одну із головних функцій банку. Більш того, контроль стану ринку операцій з готівкою, що покладений на банківську систему, є однією з важливих передумов поліпшення економічної ситуації в Україні.

Банки, здійснюючи своєчасне касове обслуговування контрагентів (клієнтів), забезпечують збереження їхніх грошових коштів, а також сприяють додержанню емісійно-касової дисципліни.

Основні аспекти банківської діяльності в зазначених напрямках регламентовано Інструкцією № 4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України», затвердженою По­становою Правління Національного банку України від 13.10.97 р. за № 335.

Значна маса готівкових коштів проходить через поточні рахунки контрагентів, що відкриваються останнім в установах банків і використовуються для обліку руху коштів. З метою проведення касових операцій у банку формується штат працівників каси. Керівництво банку самостійно вирішує питання про його структуру. Але за будь-яких організаційних форм його побудови, касові працівники здійснюють прийом та видачу готівки, а також виконують супутній обсяг операцій (перерахунок інкасованої виручки, розмін грошових купюр і обмін їх на монету, оформлення та видача грошових чекових книжок).

Сукупність усіх грошей у банку (готівки) називають операційною касою. У великих банках, а отже, за великого обсягу руху готівки та при виконанні інкасаторських послуг операційна каса може включати окремі види кас, а саме: прибутково-видаткову, вечірню, перерахунку грошової виручки. Як правило, основний обсяг готівки в системі комерційних банків проходить через прибутково-видаткові каси.

Готівка операційної каси, а також кошти резервних фондів НБУ, іноземна валюта, золото, інші цінності перебувають у грошових сховищах комерційного банку на відповідальному зберіганні керівника, головного бухгалтера й завідуючого касою, які мають окремий ключ від сховища та особисту печатку. Саме цими ключами відчиняються і зачиняються сховища, а факт опечатування сховища скріплюється особистими печатками відповідальних працівників.

До всіх грошових сховищ, сейфів, металевих шаф, де зберігаються гроші і цінності, банк має дублікати ключів. Вони зберігаються у відділі безпеки банку або в найближчій установі банку в пакеті, обшитому тканиною і опечатаному печатками трьох відповідальних осіб банку.

Дублікати ключів перевіряються в разі поломки або втрати першого примірника ключа, під час ревізій і перевірок, а також коли замінюються службові особи, відповідальні за цілість цінностей.

Організацією роботи кас комерційних банків передбачено забезпечувати касирів металевими печатками, які необхідні для опломбовування пачок з грошовими білетами, мішків з монетою (кліше). На них, а також на печатках відповідальних за збереження грошей у касі та інших працівників банку, проставляється відбиток найменування банку (номер за електронною поштою), порядкового номера печатки (кліше).

Усі печатки, ключі, кліше, іменні штампи реєструються у спеціальному журналі, що його веде керівник або особа, котра визначається за його письмовим розпорядженням (крім касира і завідуючого касою).

На касову роботу добирають надійних працівників. У кожній установі банку на касирів, інкасаторів, водіїв заводиться особова справа, в якій зберігаються заява про прийняття на роботу, автобіографія, копія наказу про призначення на посаду, витяг із протоколу про прийняття заліку щодо знання Інструкції № 1, а також договір про повну матеріальну відповідальність і фотокартка.

Працівники обліково-операційного апарату здійснюють перевірку всіх розрахунково-грошових документів і забезпечують відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку. Цей апарат очолює головний бухгалтер банку, який у своїй роботі керується Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 30.12.98 р. за № 566.

Саме на головного бухгалтера, який безпосередньо підпорядковується керівникові банку, покладено контроль за використанням коштів, незалежно від джерела їх формування. Обліково-операційний апарат банку працює за принципом відповідальних виконавців. За операційними працівниками закріплюється ведення відповідних рахунків, у тому числі і поточних рахунків контрагентів. Конкретні обов’язки працівників обліково-операційного апарату визначаються головним бухгалтером банку. Принцип відповідальних виконавців, яким доручається одноосібно оформляти і підписувати розрахунково-грошові документи, поширюється на касовий апарат.

6.2. Облік операцій, виконуваних прибутковими касами

Готівку приймають за такими документами: об’ява на внесення готівки, повідомлення, прибуткові касові ордери. За об’явою на внесення готівки приймаються гроші від суб’єктів господарської діяльності для зарахування внесених сум на їхній поточний рахунок, а також від громадян до вкладів (про що робиться запис у вкладній книжці).

Платежі від населення приймаються за повідомленням. Усі інші надходження, у тому числі й від працівників банку, оформляються прибутковими касовими ордерами з видачею підписаних касиром копій прибуткових ордерів з відтиском їхньої печатки.

Найбільша сума готівки проходить через касу банку за об’я­вою на внесення готівки. По суті цей прибутковий документ складається з трьох окремих документів, а саме: об’яви, квитанції та ордера.

Відповідальні працівники (операціоністи) перевіряють наявність реквізитів (назва установи — здавача грошей, сума цифрами і прописом, номер поточного рахунку), після чого об’ява з квитанцією та ордером передається до каси. Далі касир виконує свої контрольні функції, перевіряючи наявність і тотожність підписів операційних працівників, звіряючи їх зі зразками, що є в нього. Викликаючи особу, яка вносить гроші, приймає їх, перелічуючи по аркушах.

Касир неодмінно звіряє суму, зазначену в прибутковому документі, із сумою, фактично виявленою при перелічуванні. При збігові цих сум касир підписує квитанцію, ставить на ній печатку і повертає її особі, яка здавала гроші. Об’яву залишає в себе як документ, що засвідчує факт приймання грошей. Ордер повертається відповідальному працівникові, який веде касовий журнал. Після здійснення всіх записів відповідно до ордерів за особовими рахунками контрагентів об’яви передаються власникам рахунків разом з виписками з їх поточних рахунків. Протягом операційного дня суми прийнятих грошей реєструються в касовому журналі.

З різних причин фактична сума готівки, що пред’явлена до перерахування і здачі в установу банку, може не відповідати сумі, зазначеній в об’яві на внесення готівки.

Якщо виявлено розбіжності або неплатіжні чи фальшиві гроші, касир пропонує здавачу переписати відповідний прибутковий документ, вказавши у ньому суму, що фактично виявлена під час переліку грошей по аркушах. У такому разі первісний документ касир перекреслює і на звороті квитанції до нього записує суму, що фактично виявлена при перелічуванні. Повний документ (об’ява, квитанція і ордер) повертається операційному працівникові, який викреслює в касовому журналі попередню суму і записує нову, але за умови, що здавальник переписав документ, який знову надсилається до каси.

Якщо клієнт, оформивши об’яву на внесення готівки, гроші до каси не вніс, документ також повертається операційним працівникам до з’ясування. Причина зазначається на квитанції за підписом керівника та головного бухгалтера, що дає право викреслити в касових журналах зазначені суми, а прибуткові документи знищити.

Протягом дня касири згідно з прибутковими грошовими документами ведуть облік прийнятих і виданих грошових сум в окремій Книзі обліку прийнятих і виданих цінностей, а наприкінці операційного дня складають Довідку касира прибуткової каси про суму прийнятих грошей та кількість прибуткових документів, що надійшли до каси, звіряючи загальну суму за довідкою з фактичною сумою наявних грошей.

Елементом внутрішнього банківського контролю за проведенням касових операцій є те, що касир не лише підписує довідку , а й звіряє обороти із записами в касових журналах операційних працівників. Важливість контролю полягає в тому, що звірка оформляється підписами касира в касових журналах і, відповідно, операційних працівників на довідці касира.

Прийняті за операційний день гроші касир формує у пачки і разом з прибутковими документами та довідкою касира прибуткової каси здає під розписку в книзі прийнятих і виданих грошей (цінностей) завідувачу, який звіряє суму готівки та кількість прибуткових документів із записами за довідкою касира і підписує довідку.

Гроші, що не сформовані у повні пачки (по 100 штук за одним номіналом), завідуючий касою передає для об’єднання одному з касирів також під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей).

За великих сум готівки касири можуть передавати гроші, що надійшли до прибуткової каси, кілька разів протягом операційного дня знову ж таки під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). Тоді перш ніж передавати гроші, касир особисто має переконатися в тому, що фактична сума грошей відповідає загальній сумі, зазначеній у прибуткових документах, за якими вони прийняті.

Наведена схема документообігу дає підстави вважати, що ведення Книги обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей) також є елементом внутрішньобанківського контролю під час здійснення касових операцій.

Уся готівка, що надійшла до закінчення операційного дня, того самого робочого дня оприбутковується до операційної каси і зараховується на відповідні поточні рахунки контрагентів або синтетичні балансові рахунки за балансом комерційного банку.

6.3. Облік операцій, здійснюваних вечірніми касами та касами перерахунку готівки

Вечірні каси приймають гроші від підприємств, установ, організацій і населення після закінчення операційного дня. Жодних видаткових операцій (за винятком операцій за вкладами та з цінними паперами) працівники вечірніх кас не проводять. Функції операційного працівника за прибутковими операціями вечірньої каси виконує бухгалтер-контролер, з яким укладається Угода про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за цілість гро­шей, що надходять до вечірньої каси. Бухгалтер-контролер має право контрольного підпису від імені установи банку за формами прибуткових документів, а також за супровідними відомостями до сумок з грошовою виручкою. Функції касира у вечірній касі виконує касир вечірньої каси.

Порядок документообігу та приймання грошей вечірньою касою досить чітко регламентований. Спочатку особа, котра здає готівку, заповнює прибутковий документ на внесення останньої і передає його бухгалтеру-контролеру, який після відповідної перевірки передає документ касиру. Прийнявши готівку, касир підписує всі три частини об’яви на внесення готівки (об’яву, квитанцію, ордер) і проставляє на них штамп «Вечірня каса». Квитанція за двома підписами (бухгалтера-контролера та касира), скріплена печаткою вечірньої каси, видається здавачу готівки.

Прийнявши гроші, касир разом із бухгалтером-контролером звіряють суму готівки з даними касового журналу та прибуткових документів і підписують журнал.

По закінченні роботи вечірньої каси (час їх роботи оголошується) гроші, що надійшли, прибуткові касові документи, касовий журнал і печатка закриваються на два ключі (касира і бухгалтера-контролера) у сейфі, який опечатується їхніми печатками і здається під охорону. Одночасно касир і бухгалтер-контролер розписуються в Контрольному журналі осіб, яким дозволено відкриття, закриття та опечатування грошових сховищ.

На початку наступного робочого дня працівники вечірньої каси продовжують виконувати свої функції. Вони приймають сейф від охорони, після чого здають гроші, прибуткові документи завідувачу каси під розписку в касовому журналі вечірньої каси.

Після перевірки відповідності записів у журналі фактичній сумі готівки бухгалтер-контролер передає касовий журнал головному бухгалтеру.

Подальші контрольні функції за проведенням касових операцій, здійснених вечірньою касою, виконує головний бухгалтер банку, який одержує від завідувача касою прибуткові документи вечірньої каси і обчислює за документами загальну суму надходжень. Елементом внутрішнього контролю є факт звірки суми за документами із загальною сумою прибутку за касовим журналом. Про відповідність цих сум свідчить підпис головного бухгалтера у касовому журналі, який передається для записів у бухгалтерському обліку. Усі прибуткові документи повертаються головним бухгалтером завідувачу касою, а ордери передаються операційним працівникам для запису за поточними рахунками контрагентів (клієнтів) банку.

Трапляється, що операції у вечірніх касах проводяться без бухгалтера-контролера. У цьому разі касир приймає гроші з використанням касового апарата, а тому печатка, що перебуває в касі, вилучається.

Контрольний касовий апарат пломбується завідувачем касою, який зберігає в себе ключ для погашення підсумовуючого лічильника, а ключ від лічильника видає касиру.

Приймаючи гроші, касир видає клієнтові квитанцію з відтиском штампа контрольного касового апарата із зазначенням суми внеску. По суті процедура приймання грошей не змінюється.

Касир перевіряє заповнену клієнтом об’яву на внесення готівки. Прийнявши гроші, підписує всі три документи і на зво-
ротному боці квитанції та об’яви проставляє штамп контрольного касового апарата. Відтиск штампа контрольного касового апарата з неправильно набраною сумою на прибутковому документі касир закреслює і за своїм підписом робить на ньому напис «Не враховувати». Усі прибуткові документи касир залишає в себе.

Загальну суму прийнятих грошей касир записує цифрами та літерами в контрольній стрічці, попередньо викресливши з неї всі неправильно занесені суми згідно із зіпсованими документами.

Підрахувавши фактичну суму грошей і звіривши її відповідність записам контрольної стрічки, касир виконує записи у «Книзі обліку показників лічильників контрольного касового апарата та сум готівки, прийнятої вечірньою касою».

Ранком наступного дня касир звітує перед завідувачем касою, а той, у свою чергу, виконує всі процедури контролю сум, що пройшли через касовий апарат, і передає контрольну стрічку та прибуткові документи головному бухгалтеру. Далі головний бухгалтер (або його заступник) підраховує за документами загальну суму надходжень і порівнює її з результатами запису в контрольній стрічці. Обов’язковою контрольною процедурою є перевірка головним бухгалтером порядкових номерів контрольної стрічки від першої до останньої операції. Контроль головного бухгалтера завершується підписом у контрольній стрічці і передачею її та всіх прибуткових документів до бухгалтерії для виконання записів у касовому журналі. Журнал підписує працівник бухгалтерії, котрий робив записи, а також головний бухгалтер.

Прибуткові документи повертаються завідувачеві касою, а ордери передаються операційним працівникам для зарахування внесених сум на відповідні поточні рахунки клієнтів.

Касовий журнал і контрольні стрічки передаються для записів у бухгалтерському обліку.

Великий обсяг роботи вечірніх кас припадає на приймання готівки від інкасаторів.

Зауважимо, що під час виконання такої роботи діяльність вечірніх кас прямо пов’язана з функціями кас перерахування, які функціонують як при вечірніх касах, так і окремо. З метою забезпечення цілості готівкових коштів, що надходять від інкасаторських бригад, схема їх руху у вечірніх касах досить чітко визначена. Її можна подати як послідовність розглянутих далі етапів.

1. Старший бригадир інкасаторів здає касиру сумки (мішки) з готівкою у присутності всіх інкасаторів цієї бригади. Водій автомобіля має перебувати у приміщенні банку або в автомобілі до закінчення приймання сумок із цінностями.

2. При здаванні сумок (мішків) інкасатори пред’являють накладні до сумки з грошовою виручкою (а коли здають сумки з валютними цінностями — супровідні відомості) та явочні картки бухгалтеру-контролеру.

3. Бухгалтер-контролер вечірньої каси перевіряє відповідність записів у накладних (супровідних відомостях) і явочних картках та реєструє належні до приймання від інкасаторів сумки (мішки) в журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою, а також порожніх сумок.

4. По мірі реєстрації бухгалтер-контролер передає касирові накладні (супровідні відомості), а за даними записів у явочних картках встановлює кількість і номери порожніх сумок (що не використані у процесі інкасації), які підлягають поверненню до каси, і перевіряє відповідність кількості сумок, що їх здають інкасатори до каси, даним Довідки про видачу інкасаторських сумок, мішків і явочних карток. Завершивши первинні процедури контролю, бухгалтер-контролер повертає інкасаторам явочні картки.

5. Касир, приймаючи сумки, контролює їх зовнішні параметри (виразність пломб і відповідність завіреним зразкам, відповідність номерів сумок, що здаються інкасаторами, номерам, зазначеним у накладних).

6. Прийнявши за кожним заїздом (маршрутом) сумки й мішки, бухгалтер-контролер і всі інкасатори бригади підписують два примірники журналу прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок (другий примірник, скріплений печаткою вечірньої каси, видають старшому бригади інкасаторів).

7. Касир під контролем бухгалтера-контролера підраховує кількість сумок, що здаються у грошове сховище (сейф), і звіряють її відповідність кількості, зазначеній у журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок. Сейф зачиняється на два ключі, один з яких зберігається у касира, другий — у бухгалтера-контролера.

8. Документом, що підсумовує проведену роботу, є довідка про прийняття вечірньою касою сумок (мішків) з готівкою і порожніх сумок.

Дещо інший порядок установлено для приймання сумок з виручкою залізниць і підприємств зв’язку. Представники цих організацій, доставивши в банк сумки з виручкою, розкривають у присутності працівників вечірньої каси страховий мішок і передають бухгалтеру-контролеру два примірники шляхової відомості на збирання виручки залізничних станцій (або реєстр підприємств зв’язку) і конверт з накладними до сумок, а касиру — сум­ки з виручкою. Касир перевіряє сумки на предмет дефектності, а бухгалтер-контролер встановлює відповідність прийнятих сумок і накладних до них записам у шляховій відомості або реєстрі.

За фактом приймання сумок видається розписка банку на других примірниках шляхових відомостей або реєстрів за підписами бухгалтера-контролера і касира вечірньої каси, скріплених відтиском печатки банку.

Перші примірники зазначених документів використовуються як реєстраційні журнали обліку прийнятих сумок з грошима і зберігаються в банку в окремій папці.

Про загальну кількість прийнятих сумок від станцій залізниць і підприємств зв’язку та оголошену суму вкладених до них грошей здійснюють відповідні записи в довідці про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою та порожні сумки.

За підсумком роботи вечірньої каси ранком наступного дня касир і бухгалтер-контролер здають:

1) сумки з проінкасованою грошовою виручкою, накладні і супровідні відомості, а також порожні сумки — до каси перерахунку;

2) мішки (сумки) з готівкою кас банку при підприємствах і накладні до них під розписку в довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою і порожні сумки — завідувачу касою. Порівнявши фактично наявну суму грошей з даними супровідної відомості, завідувач каси підписує цю відомість і накладну до неї. Далі він накладну передає до операційної каси для проведення операції, пов’язаної із зарахуванням грошей на рахунок контрагента, а супровідну відомість — для включення у касові документи дня. Готівку, прийняту вечірньої касою, перелічують каси перерахунку.

До штату таких кас входять лічильні бригади касирів. Кожну таку бригаду очолює контролер, і саме з ним укладається угода про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Сумки з готівкою та накладні до них контролери бригад приймають від працівників вечірньої каси (касира і контролера-бухгалтера) під розписку в довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою та порожні сумки, зберігаючи їх протягом робочого дня в спеціально оснащеному місці (металевій шафі, візку або ящику стола під замком).

Для перерахунку контролер видає касирам по одній сумці, попередньо записуючи її номер в контрольну або зведену відомість.

Увесь процес перерахування грошей характеризується злагодженістю дій касирів і контролера лічильної бригади. Роботи виконуються у суворій послідовності, визначеній Інструкцією Національного банку № 1.

1. Касир під наглядом контролера розкриває сумку, виймає гроші і чеки, передаючи її контролеру, при цьому пломбу разом зі шпагатом для наступного контролю залишає у себе.

2. Контролер дістає із сумки супровідну відомість, попередньо переконавшись, що в сумці нічого не залишилось.

3. Перерахувавши гроші, касир повідомляє контролеру фактично виявлену суму, яку контролер звіряє із зазначеною на лицьовому та зворотному боках супровідної відомості.

4. При тотожності сум контролер передає касиру для підпису супровідну відомість. Гроші касир ховає у шухляду свого робочого столу.

5. У разі виявлення розбіжності сум, касир разом з контролером звіряють перераховану суму грошей за номіналом і повторно перелічує грошові білети того номіналу, щодо якого є розбіжність. На підтвердження нестачі або надлишку складається акт на лицьовому боці супровідної відомості, накладній та квитанції за підписами контролера і касира.

Нестачі та надлишки грошей, зафіксовані під час перерахунку, реєструються в картках обліку прорахунків, виявлених у сумках з виручкою магазинів, і карткою обліку прорахунків, виявлених касиром, стосовно торговельних та інших підприємств і організацій, а також щодо кожного касира, котрий виявив надлишок чи нестачу.

Після розкриття всіх сумок і перерахування готівки контролери бригад у контрольних відомостях виводять суми перерахованої грошової виручки і передають супровідні відомості й накладні до сумок, зведені відомості — касиру (контролеру), який очолює касу перерахунку. Він, попередньо проконтролювавши в супровідних відомостях і накладних записи щодо виявлених фактів нестач, надлишків, неплатіжних фальшивих білетів і монет, передає накладні обліково-операційним працівникам. Останні записують результати перерахунку в касовий журнал і відображують у бухгалтерському обліку. Наприкінці дня касир зіставляє суми перерахо­ваної готівки з даними зведеної відомості. Загальну суму зведеної або контрольної відомості з урахуванням надлишків і нестач контролери лічильних бригад порівнюють з оголошеною сумою вкладень грошей до сумок, прийнятих ними до перерахування, передаючи контрольні відомості, листки касирів і порожні сумки каси­рові (контролерові), котрий очолює касу перерахунку, а той передає документи про перерахування готівки завідувачу каси.

Остаточний контроль роботи, виконаної вечірньою касою, здійснює головною бухгалтер, перевіряючи повноту надходження грошей до операційної каси і підписує довідку про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою та порожні сумки.

Супровідні контрольні та зведені відомості, а також довідка про загальну суму виручки, яка здана інкасаторами за журналом обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок та довідкою про видані їм сумки та явочні картки підшиваються до касових документів дня.

6.4. Облік операцій, здійснюваних видатковими касами

Основним документом для одержання готівки є грошовий чек установленої форми. За внутрішньобанківськими операціями використовується видатковий касовий ордер. Цей документ заповнюють також індивідуальні позичальники, котрі одержують позики в банках, вкладники та пенсіонери. В оформленні видатко­вих касових операцій, крім відповідального виконавця та касира, з метою безпеки і захисту документообігу участь бере контролер видаткових операцій.

Для проведення видаткових операцій завідувач касою видає касирам під звіт готівку, за яку вони розписуються в Книзі прийнятих і виданих грошей (цінностей). Щоразу після одержання суми в підзвіт та сплати за видатковими документами касир видаткової каси робить відповідні записи в Книзі прийнятих і виданих грошей (цінностей), зазначаючи кількість проведених документів і залишок підзвітних сум.

Відповідальний працівник, приймаючи чеки та інші документи на одержання готівки, перевіряє наявність необхідної суми на поточному рахунку клієнта і достовірність самого чека, зіставляє підписи, печатки та номери чека зі зразками, поданими в банк. За паспортом встановлюється особа одержувача, підпис якої наведено на зворотному боці чека. Відриваючи від чека контрольну марку, що повертається одержувачу, відповідальний працівник передає чек контролеру з видаткових касових операцій, функції якого передбачають повний контроль достовірності чека, правильність його заповнення, а також реєстрацію у видатковому касовому журналі. Виконавши цю роботу, контролер передає чек безпосередньо касирові до виконання.

Одержавши видатковий чек, касир перевіряє тотожність підписів службових осіб, які мають право дозволити видачу грошей, зі зразками, які є в касира, і порівнює суму, проставлену в документі цифрами та прописом. Далі касир за номером чека викликає одержувача. Приймаючи від нього контрольну марку, переко­нується в тому, що в чек внесено паспортні дані, які засвідчують особу одержувача, і є його розписка про одержання грошей.

Звіривши номер контрольної марки або талона в касу з номером на відповідному видатковому документі, касир наклеює марку на чек, а талон до ордера і видає зазначену суму.

Наприкінці операційного дня касир підраховує залишок грошей у касі, порівнюючи його з розрахунковим (виходячи із суми прийнятих грошей у підзвіт, і суми оплачених видаткових документів). Далі він складає відповідну довідку касира видаткової каси, підписує довідку, а підсумкові касові обороти звіряє із записами в касових журналах операційних працівників. Звірка підтверджується підписами касира в касових журналах і операційних працівників — на довідці касира.

Залишок грошей і видаткові касові документи за день разом із довідкою касира передаються завідувачу каси під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей), який, перевіривши довідку, підписує її і підшиває до документів дня.

В установах банків можуть створюватися об’єднані каси — прибутково-видаткові. Гроші в цих касах приймають і видають у порядку, встановленому відповідно для прибуткових і видаткових кас.

Закінчивши операційний день, касир складає зведену довідку про касові обороти, на зворотному боці якої зазначає суму надходження.

Прийнявши від усіх касирів гроші, завідувач каси перевіряє зведені довідки й документи щодо правильності виведених залишків з урахуванням своїх записів у Книзі прийнятих і виданих грошей (цінностей), а також відповідність кількості зданих касирами документів і суми готівки тим даним, які наведено в довідках. Неодмінно має бути проконтрольовано, чи завірили операційні працівники суми касових оборотів, зазначені у довідках касирів.

Закінчивши перевірку, завідувач каси складає зведену довідку про касові обороти, до якої включаються дані звітних довідок і записів у журнали про грошові суми, прийняті касою перерахунку та вечірньою касою, а також дані згідно з документами, гроші за якими видані або прийняті ним особисто. Звіривши відповідність підсумків зведеної довідки з даними бухгалтерського обліку, що підтверджується підписом працівника бухгалтерії, завідувач каси додає цю довідку разом із довідками касирів прибутко­вої і видаткової кас до касових документів дня.

Записавши в книгу обліку готівки операційної каси загальну суму прибутку і видатку готівки, виводить за книгою залишок каси на наступний день.

Касові документи разом з додатками брошуруються одним із касових працівників. Формуючи папку, касові документи впоряд­ковують за балансовими рахунками (у порядку зростаючої нумерації) окремо за прибутком і видатком каси.

Підсумкові дані зброшурованих документів дістають обчисленням за допомогою персонального комп’ютера з виведенням інформації на друк.

Стрічка підрахунку окремо за прибутком і видатком касових і позабалансових ордерів, підписана працівником, який виконував обчислення, вміщується в папці перед документами.

На лицьовому боці папки з документами проставляється штамп або наклеюється ярлик:

Найменування банку        Термін зберігання

Касові документи

за «___» _____________ 19 ___ р.

Д-т «1001» ________________ шт.             грн. ________________

К-т «1001» ________________ шт.              грн. ________________

Завідувач каси    Перевірено:

Касир     Головний бухгалтер

Касові документи за останні 12 місяців зберігаються під відповідальністю завідувача каси у грошовому сховищі або окремому сейфі, який передається під охорону.

Граничний залишок грошей в операційній касі комерційний банк визначає за згодою з Республіканським банком Автономної Республіки Крим або відповідним регіональним управлінням Національного банку України. До уваги береться обсяг готівкового обігу, умови роботи банку з таким розрахунком, щоб не виникали невиправдані перевезення готівки для підкріплення каси установи комерційного банку або вивезення надлишків грошей з банку. Як правило, граничний залишок грошей в операційній касі встановлюється в розмірі, близькому до внутрішньомісячної потреби в касових ресурсах.

6.5. Облік операцій з підкріплення операційних кас комерційних банків

Операційні каси установ банків підкріплюються з оборотних кас Республіканського банку Автономної Республіки Крим, регіо­нальних управлінь НБУ за грошовими чеками з одночасним ві-
дображенням (списанням, зарахуванням коштів) на кореспондентських рахунках.

Касове обслуговування установ комерційного банку здійснюється:

· комерційним банком у межах своєї системи;

· операційним управлінням регіонального управління Національного банку на підставі укладеного договору;

· іншим комерційним банком також згідно з укладеним договором.

Для підкріплення операційної каси готівкою установа комерційного банку подає заяву (залежно від того звідки надходитиме підкріплення) або до свого комерційного банку (у разі підкріплення ним операційної каси установи), або до регіонального управління Національного банку.

За умови підкріплення операційної каси одного комерційного банку з іншого комерційного банку, незалежно від його місцезнаходження в Україні, між ними укладається договір на передачу готівки без погодження з регіональним управлінням НБУ. Проте повідомлення про підкріплення того самого дня насилається до НБУ.

Комерційний банк електронним документом проводить оплату готівки банкові-відправнику.

Готівка з оборотної каси операційного управління регіонального управління НБУ або з іншого комерційного банку видається лише після надходження попередньої оплати за видатковим касовим ордером і дорученням установи — банку одержувача.

Установа комерційного банку підкріплюється через інкасаторів НБУ на підставі окремого договору на доставлення цінностей.

Бухгалтерські проведення здійснених операцій з підкріплення операційної каси виконуються з використанням таких рахунків.

№ 1001 «Банкноти та монети в касі Національного банку України» (А);

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» (А) — для КБ;

№ 1007 «Банкноти та монети у дорозі» (А) — для НБУ;

№ 1007 А «Банкноти та монети в дорозі» — для КБ;

№ 1811 А «Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою» — для КБ;

№ 1911 А «Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою» — для КБ;

№ 3900 А «Рахунки, що відкриті в установах банку, які розташовані в Україні» — для КБ;

№ 3901 П «Рахунки, що відкриті для установ банку, які розташовані в Україні» — для КБ;

№ 4929 А”П «Транзитний рахунок за іншими операціями» — для НБУ.

1. У разі підкріплення підвідомчих філій готівкою з операційної каси комерційного банку виконуються розглянуті далі проведення. Можливі такі випадки.

Здійснюючи касові операції, банки додержують певних правил.

1. Документообіг за прибутковими касовими операціями організовується так, щоб видача квитанції клієнтам та зарахування суми на їхні поточні рахунки проводилося лише після фактичного надходженння грошей до каси.

2. У разі приймання грошей від працівників банку для зарахування на рахунки внутрішньобанківського обліку прибутковий касовий ордер виписується у двох примірниках, із яких один слугує квитанцією.

3. Касові видаткові операції, здійснювані відповідальними виконавцями, контролюються централізовано контролером, який веде касовий журнал з видатку каси. Контроль видаткових операцій має на меті запобігти таким негативним моментам:

· оплаті невірно оформлених документів, оплаті чеків з підписами і відтиском печатки, що не відповідають зразкам, а також чеків, виписаних з чекової книжки, що не належить даному клієнтові;

· надходженню до каси чеків та інших касових видаткових документів поза контролем операційних працівників і контролера банку;

· внесенню необгрунтованих виправлень і дописок у касові документи й журнали.

4. Головний бухгалтер визначає порядок подання контролером касових видаткових документів до каси для оплати. Відповідні дії виконуються під розписку касирів в окремій книзі або в касовому журналі за формою:

5. Для перевірки справжності підписів відповідальних виконавців банку, на всіх розрахунково-платіжних документах, які приймаються до виконання, відповідні працівники (скажімо касири) повинні мати зразки їх підписів.

6. Контролери мають користуватися своїми примірниками зразків підписів працівників банку, а також зразків підписів і відтисків печаток клієнтури. Їм забороняється користуватися тими примірниками зразків, якими користуються відповідальні виконавці.

7. Будь-які виправлення реквізитів у прибутково-видаткових грошових касових документах неприпустимі, навіть якщо вони обумовлені підписами клієнтів.

У будь-якому разі облік руху грошової готівки відображається на рахунку № 1001 «Банкноти та монети в касі банку». За дебетом проводяться суми готівки в національній та іноземній валюті, що вноситься до операційної каси комерційного банку для зарахування на рахунки внутрішньобанківського обліку та його клієнтів; суми обміняних пошкоджених банкнот і дефектних монет, отриманих від клієнтів банку; суми готівки, отриманої з установ НБУ та підвідомчих установ банку; суми готівки, яка надходить з обмінних пунктів; залишок готівки бан­комату.

Відповідно за кредитом рахунку № 1001 проводяться суми готівки, що видається клієнтам банку; суми готівки, що відсилається до установ НБУ та до підвідомчих установ банку; суми готівки, яка видається обмінному пункту, банкомату, під звіт тощо.

Таблиця 6.1

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ ПІД ЧАС
ЗДІЙСНЕННЯ КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Закінчення табл. 6.1

Грошова маса — готівка (випущені в обіг гроші мінус залишки грошей у касах банків) плюс депозити до запитання (у національній та іноземній валюті) плюс строкові депозити (у національній та іноземній валюті).

Ліміт каси — граничний залишок грошей в операційній касі комерційного банку.

Монетарна база — готівка, випущена в обіг плюс депозити при НБУ та залишки коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках.

Дидактичні матеріали

Навчальні завдання

?          Задача 1

1. Скласти бухгалтерські проведення за операціями (див. таблицю).

2. Визначити залишок готівки в касі на кінець дня (залишок на початок дня — 50 000 грн.).

?          Задача 2

1. Скласти бухгалтерські проведення за операціями.

2. Виконати необхідні розрахунки.

?          Задача 3

1. Скласти бухгалтерські проведення за операціями.

2. Виконати необхідні розрахунки.

?          Задача 4

1. Скласти бухгалтерські проведення за операціями.

2. Провести необхідні розрахунки.

Закінчення табл.

?          Задача 5

1. Скласти бухгалтерські проведення за операціями.

2. Провести необхідні розрахунки.

Слід неодмінно засвоїти основні положення Інструкції НБУ № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (затверджена Постановою Правління Національного банку України від 07.07.94 за № 129, перш ніж виконувати наведені завдання.

7. ОБЛІК ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЗА БЕЗГОТІВКОВИМИ РОЗРАХУНКАМИ 7.1. Принципи організації безготівкових розрахунків та вимоги щодо оформлення розрахункових документів

Під розрахунковими операціями банків розуміють накази-роз­порядження клієнтури щодо оплати робіт, послуг, товарів, одержаних від постачальників; погашення заборгованості за податками та іншими обов’язковими платежами, а також зарахування на поточні рахунки клієнтів грошових коштів, що надходять від продажу продукції, як оплата за виконані роботи та послуги.

Тема охоплює такі питання.

Принципи організації безготівкових розрахунків та вимогои щодо оформлення розрахункових документів.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

Здійснення розрахунків чеками.

Розрахунки акредитивами.

Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне списання (стягнення) коштів.

Теоретичні відомості

Сучасна система безготівкових розрахунків передбачає, що розрахунки між підприємствами проводять комерційні банки, розрахунки між банками здійснюються через мережу регіональних розрахункових палат, на верхньому рівні якої перебуває Центральна розрахункова палата в Києві. Банківські операції можуть також проводитися через кореспондентські рахунки, які банки відкривають один в одного згідно з кореспондентськими угодами.

Порядок організації безготівкових розрахунків в господарському обороті України, принципи його організації викладені в Інструкції № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 за № 204 із урахуванням змін, затверджених Постановою НБУ від 31.12.97 за № 473. Організація безготівкових розрахунків грунтується на таких принципах:

кошти суб’єктів господарської діяльності підлягають обов’яз­ковому збегіганню на поточних рахунках в банку;

кошти з поточного рахунку контрагента (клієнта) списуються за розпорядженням їх власників, крім випадків, щодо яких чинним законодавством передбачено безспірне списання (стягнення) коштів;

розрахункові документи приймаються банком до виконан­ня лише в межах наявних коштів на поточному рахунку контр­агента;

якщо на рахунку клієнта недостатньо коштів для здійснення розрахунків, банк приймає розрахункові документи зі сплати платежів до бюджету та інших обов’язкових платежів і враховує їх на позабалансовому рахунку № 9803 «Розрахункові документи не сплачені в строк через відсутність коштів у платників»;

якщо коштів на кореспондентському рахунку банку недостатньо для виконання доручень клієнта, банк приймає всі подані розрахункові документи і обліковує їх на позабалансовому рахунку № 9804 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку»;

платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допуска­ються за винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу (згідно з положеннями розділу 17 Цивільного кодексу України);

банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їхні розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків;

підприємства (установи, організації) самостійно обирають форми розрахунків та зазначають їх під час укладання взаємних договорів.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

платіжне доручення;

платіжна вимога-доручення;

чек;

акредитив;

вексель;

платіжна вимога;

інкасове доручення.

Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається особливостями господарських взаємостосунків підприємств і має на меті зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу грошових коштів у розрахунках.

Комерційні банки мають додержувати нормативних термінів проходження платежів. Операції списання та зарахування коштів за рахунками клієнтів виконуються в день надходження до банку розрахункових документів. Претензії між платником та отримувачем коштів щодо розрахунків між ними розглядаються сторонами поза участю банку.

Обліково-операційний апарат банку, як і при здійсненні касових операцій, виконує повний обсяг контрольних функцій за розрахунково-платіжними документами, що надходять від клієнтів протягом операційного дня.

Згідно з Інструкцією № 7 розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку в паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів і залежно від їх форми містити такі реквізити:

· назву документа;

· номер документа, число, місяць і рік його видачі.

Число та рік зазначаються цифрами, місяць — літерами. На розрахункових документах, які заповнюються за допомогою технічних засобів, допускається зазначати місяць цифрами (01—12);

· назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

· назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

· суму платежу цифрами та літерами;

· призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ і т. ін.), із зазначенням його номера і дати, зазначення назви і відповідної статті закону, якою передбачено право безспірного списання (стягнення) коштів.

Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) значення;

· на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) — відтиск печатки та підписи відповідальних осіб платника або (і) одержувача коштів;

· підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

· суму податку на додану вартість або напис «без податку на додану вартість».

У разі, якщо хоча б один із зазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Використання факсиміле замість справжнього підпису, виправ­лення і підчистки в розрахункових документах не допускається.

Банк не має права робити виправлення на поданих розрахункових документах.

У разі відмови прийняття від клієнта розрахункового документа банк у день його отримання має зробити на зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (за підписами головного бухгалтера і виконавця, завірених штампом банку) та повернути його клієнтові.

Розрахункові документи за операціями, що їх виконують:

· суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи — повинні мати відтиск печатки та підписи відповідальних осіб, які повідомлені банку в картці зі зразками підписів та відтиском печатки;

· відділення, філії, представництва від імені юридичної особи — підписують особи, які вповноважені цією юридичною особою, і завіряються відтиском печатки, що відповідає вміщеним у картці зразкам підписів та відтиска печатки;

· підприємці без створення юридичної особи — підписує одна відповідальна особа, зразок підпису якої зазначений у картці зразків підписів та відтиска печатки (за наявності печатки);

· фізичні особи — підписують вони самі; банк приймає документи до виконання за наявністю підпису, що відповідає зразку, вміщеному в картці рахунку.

Клієнт згідно зі своїми технічними можливостями може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв’язку. Спосіб подання ним документів до банку обумовлюється договором на розрахунково-касове обслуговування.

Паперові розрахункові документи, як правило, виписують з використанням технічних засобів водночас у 2-х примірниках (з використанням копіювального паперу), платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, — у 3-х примірниках.

Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у 2-х примірниках меморіальний ордер.

Кошти списуються з рахунку платника лише на підставі першого примірника розрахункового документа.

Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження максимального чи мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів банки виконують у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Установи банків, коли є технічна можливість врахувати по­точні надходження коштів на рахунки клієнтів протягом операційного дня, можуть здійснювати платежі за їх дорученнями з урахуванням цих сум.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того самого дня.

Розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк неодмінно проставляє у правому верхньому куті дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них крім того, проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті.

У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проведення його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється.

Банк-одержувач коштів зобов’язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня і після отримання інформації від розрахункової палати.

Якщо розрахунки здійснюються без застосування системи електронних міжбанківських розрахунків, розрахункові документи підприємств між установами банків доставляються кур’єрсь­кою поштою (спецзв’язок).

У такий спосіб розрахункові документи відправляються банком одержувача коштів до банку платника в день їх надходження або наступного дня, якщо документи надійшли після операційного дня.

Перелік зазначених документів банк-одержувач коштів включає до реєстру за формою № 1, примірник якого з позначенням дати отримання документів підприємством спецзв’язку лишається в банку-відправникові документів.

Банк платника приймає ці документи від підприємства спец­зв’язку на підставі примірника реєстру за формою № 5 з позначенням дати їх отримання.

Під час виконання розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт—банк», яка забезпечує:

· передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів за-
хисту;

· автоматичне ведення протоколу (а також захист цього протоколу від модифікації) обміну розрахунковими документами між банком і клієнтом (АРМ клієнта);

· автоматичне архівування протоколів наприкінці дня.

Юридичною підставою для входження клієнта до систе-
ми електронних платежів «клієнт—банк» і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком.

У договорі обов’язково мають бути обумовлені права, обов’яз­ки й відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань, а також порядок їх вирішення.

Програмне забезпечення системи «клієнт—банк» має відповідати вимогам, що ставляться до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) НБУ.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення його особового рахунку в банку з урахуванням проведених початкових та зворотних платежів. Електронні документи, що подаються клієнтом до банку, мають відповідати формату платіжних документів СЕП НБУ із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника.

Отримавши від банку виписку з рахунку, клієнт складає Реєстр розрахункових документів, які відправлені до банку каналами зв’язку і прийняті банком до оплати.

Такий самий реєстр щодо кожного клієнта складається
в банку після друкування балансу операційного дня. Реєстр електронних платежів з повним переліком реквізитів розрахункових документів підшивають у банку до документів дня як первинні документи, що надійшли від клієнта для оплати. Реєстр має обов’язково містити відомості про дату і час подання розрахункових документів власником рахунку до виконання.

Коли йдеться про будь-які форми безготівкових розрахунків, схема організації загальної обліково-операційної роботи поділяється на певні етапи (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Організація обліково-операційної роботи

7.2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Платіжне доручення — документ, що являє собою письмове розпорядження платника банку, котрий його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів. Платник подає доручення до банку на бланках установ­леної форми. Доручення дійсне протягом 10 днів з дати виписування і застосовується в розрахунках за платежами товарного характеру.

У межах договірних відносин доручення можуть слугувати:

· для проведення авансових платежів (до моменту відвантаження товару);

· часткових платежів (у разі значних сум угоди);

· платежів після відвантаження товару, виконання робіт чи на­дання послуг;

· планових платежів за рівномірних і постійних поставок.

Оплата платіжного доручення супроводжується списанням коштів із поточного рахунку платника. Якщо отримувач коштів є клієнтом того самого банку, що й платник, в обліку виконується таке проведення:

Д-т Рахунок платника

К-т Рахунок отримувача.

За умови обслуговування платника і отримувача різними банками, в обліку проводиться запис:

Д-т Рахунок платника

К-т Кореспондентський рахунок банку в НБУ (№ 1200).

Щоразу перший примірник доручення виконує функцію меморіального ордера і вміщується в документи дня банку платника. Другий видається платникові з позначками банку про одержання цього документа та проведення за ним розрахунку.

Різновидом платіжного доручення є гарантоване доручення, застосовуване для переказування грошей (без обмеження суми) через підприємства зв’язку за такими видами оплат:

· на ім’я окремих громадян — пенсії, аліменти, заробітна плата тощо;

· підприємствам — на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір працівників для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

Для акцепту підприємство подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення у 3-х примірниках. Перші два завіряють службові особи підприємства, які мають право підпису та скріплюють відтиском печатки. Доручення акцептується банком за умови списання коштів з основного рахунку та депонування суми доручення на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями» балансових рахунків № 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622 (далі за текстом — аналі-
тичний рахунок «Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями»).

На перших двох примірниках прийнятого до виконання доручення проставляється дата депонування, а нижче від неї вміщуються підписи двох працівників банку, уповноважених виконувати депонування.

Далі перший примірник доручення скріплюється відтиском гербової печатки установи банку і видається платнику під роз-
писку на другому примірнику доручення (у тексті доручення має бути зразок підпису довіреної особи платника).

На першому примірнику доручення в рядку «Одержувач», крім назви підприємства зв’язку, вміщується такий текст: «Видати

____________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові довіреної особи платника)

Зразок її підпису _____________».

Другий примірник гарантованого платіжного доручення банк вміщує в документи дня як первинний документ, що надійшов від підприємства для оплати.

Останній примірник доручення скріплюється відтиском штам­па банку і видається клієнтові як розписка в прийнятті доручення.

Установа банку передає відповідному підприємству зв’язку зразки підписів службових осіб і відбитка гербової печатки установи банку, якими оформлюється гарантоване доручення.

Підприємство зв’язку здає прийняті ним гарантовані доручення до установи банку, котра його обслуговує, разом із реєстром платіжних доручень.

Реєстр подається до банку у 2-х примірниках, перший з яких із підписом і зазначенням посади особи, яка підписала реєстр, залишається в документах дня банку, а другий видається представникові підприємства зв’язку як розписка.

Якщо платник та підприємство зв’язку обслуговуються в різних установах банку, то реєстр складається у 3-х примірниках. У цьому разі другий примірник реєстру з гарантованими платіжними дорученнями надсилається до банку, в якому задепоновані кошти платника, а третій видається представникові підприємства зв’язку.

Приймаючи гарантовані доручення, банк має стежити за наявністю на звороті кожного з них штемпеля підприємства зв’язку, яке прийняло доручення в оплату, із зазначенням дати приймання.

Установа банку, яка прийняла до оплати реєстр з гарантованими платіжними дорученнями, здійснює бухгалтерське проведення:

Д-т аналітичного рахунку «Розрахунки гарантованими платіж­ними дорученнями»

К-т Рахунок підприємства зв’язку.

Сума невикористаного гарантованого доручення може бути від­новлена за рахунком платника за умови подання першого примірника установі банку, в якому було задепоновано кошти платника.

У разі неподання доручення до оплати протягом одного місяця з дня його виписування сума цього доручення перераховується з аналітичного рахунку «Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями» на балансовий рахунок № 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами». По закінченні терміну позовної давності сума доручення списуються відповідно до законодавства України.

Ще одним різновидом платіжного доручення є платіжна вимога-доручення — комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

· верхня — вимога одержувача коштів до платника сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт або наданих послуг);

· нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, що зазначена в рядку «Сума до сплати літерами».

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Проте доставляти вимоги-дору­чення до платника може й банк одержувача через банк платника. Згодою оплатити вимогу-доручення слугує заповнена платником нижня частина цього документа. Вимога-доручення повертається до банку у строки, що банком не контролюються, а визначаються сторонами в договорі.

Платіжна вимога-доручення приймається до сплати лише за наявності необхідної суми на рахунку платника, а про мотиви відмови сплатити вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо одержувача в порядку і терміни, передбачені договором.

7.3. Здійснення розрахунків чеками

Розрахунки чеками застосовуються в разі платежів за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На практиці чеки найчастіше використовують для розрахунків у межах одного міста, рідше — міжміських. Річ у тім, що кошти за цим видом розрахунків депонуються на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» до балансових синтетичних рахунків № 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622. Отже, від моменту депонування до моменту платежу минає певний час, упродовж якого обігові кошти вилучаються з господарського обороту. Поряд з цим, система електронних платежів (СЕП) забезпечує дуже швидке проходження платежів за платіжними дорученнями, чим і пояснюється їх масове використання в Україні.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Важливі функції у процесі розрахунків чеками належать банкам, а саме:

· банк-емітент видає клієнтові чекову книжку;

· банк чекодержателя приймає чек до виконання контролюючи його законність шляхом пересилання чека до банку-емітента на інкасо.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву за підписами відповідальних працівників з відтиском печатки. Заява проходить такі стадії документообігу:

· надходить до операційного працівника банку, який підтверд­жує особу клієнта за паспортом (або документом, що його замінює), перевіряє правильність заповнення заяви, наявність коштів на рахунку клієнта, відповідність підписів і відтиска печатки чекодавця зразкам з картки підписів, передає заяву на підпис керівнику та головному бухгалтеру банку і передає зрештою заяву разом з талоном до каси;

· касир проставляє на заяві й талоні до неї номери чеків і повертає операційному працівнику чекову книжку разом із заявою під розписку в талоні. Талон до заяви залишається в касі;

· операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці; на внутрішньому боці обкладинки зазначає
назву чекодавця, номер рахунку, з якого оплачуються чеки, строк дії чекової книжки й вписує в кожний чек назву чекодавця, номер МФО банку-емітента, номер рахунка чекодавця, з якого оплачуватимуться чеки;

· оформлена чекова книжка разом із заявою передається банківському працівникові, котрий здійснює внутрішній контроль на предмет правильності її оформлення та наявності контрольного підпису власника. Чекова книжка (на зворотному боці обкладинки) скріплюється печаткою банку і повертається разом із заявою до каси;

· касир ще раз перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці, підписує талон і повертає його операційного працівникові для списання чекової книжки з позабалансового рахунку № 9821 «Бланки суворої звітності».

Оплата чеків гарантована, оскільки депонування здійснюється списанням суми ліміту чекової книжки з рахунку клієнта. Саме тому разом із заявою про видачу чекової книжки до банку подається платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» до балансових синтетичних рахунків № 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622.

Розраховуючись із постачальниками товарів і послуг, чекодавець виписує чек на суму платежу, але таку, що не перевищує ліміту (межі суми, зазначеної на зворотному боці чека) і передає отримувачеві коштів — чекодержателю.

Отримавши чек, чекодержатель вчиняє певний візуальний контроль (переконується у відсутності виправлень, відповідності суми корінця чека сумі, зазначеній на чеку безпосередньо, строк дії чека, наявність на ньому чіткого відтиска штампа або печатки банку-емітента, а також назви чекодавця).

Під час контрольної перевірки чека чекодержатель керується тим, що чек, оформлений з порушенням вимог Інструкції № 7, оплати не приймається. Отже, приймаючи чек, він відокремлює його від корінця в чековій книжці, проставляє на звороті чека та корінці календарний штемпель і підписує. Чек здається до банку разом з такими документами: трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі банку; з чотирма примірниками реєстрів (на кожну установу банку окремо), якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків.

Реєстр містить таку інформацію про чек:

· номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ідентифікаційний номер, якщо він зазначений у чеку);

· назву банку-емітента та його номер МФО;

· назву чекодержателя, номер його рахунку та ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

· назву банку чекодержателя та його номер МФО;

· суму чека;

· номер чека;

загальну суму реєстру.

Перший примірник реєстру чеків має скріплюватися підписами та відтиском печатки чекодержателя згідно з карткою зразків підписів.

Банк чекодержателя зобов’язаний перевірити правильність складення реєстру і реквізитів чеків та своєчасність пред’явлення його до оплати.

Суми дефектних чеків викреслюються з реєстру з виправленням його підсумку. Такі чеки повертаються чекодержателю під розписку на першому примірнику реєстру.

Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності заповнення реквізитів чека й реєстру кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя на підставі першого примірника реєстру.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов’язаний прийняти чек з реєстром та разом з другим і третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв’язком до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються лише після отримання їх із банку-емітента.

Умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Для контролю за оплатою чеків перший примірник реєстру оприбутковується банком чекодержателя на позабалансовому рахунку № 9831 «Документи і цінності, відіслані на інкасо».

Останній примірник реєстру повертається чекодержателю з позначкою про оплату, якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, або з позначкою про інкасування — якщо клієнти обслуговуються в різних банках.

Після отримання чека разом з двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє:

· чи стосується даний чек цього банку;

· відповідність номера рахунка чекодавця, який проставлений у чеку, зазначеному в картці;

· відповідність підписів та відтиска печатки чекодавця з карткою зразків підписів (у юридичних осіб) або наявність напису:

«За дорученням від _____________ 200__ р.»;

                (дата)

· чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки;

· належність номера чека до виданої книжки та додержання строків дії книжки;

· правильність оформлення чека.

Після цього банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекодержателя. Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті. На чеку ставиться штамп банку «Проведено».

Перерахування коштів у банку-емітенті супроводжується проведенням:

Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»

К-т 1200.

Якщо чеки не оплачуються через відсутність коштів на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками», то вони викреслюються з реєстру з виправленням підсумку і повертаються спецзв’язком банку чекодержателя.

Одночасно банку чекодержателя електронною поштою над­силається повідомлення про причини неоплати чека, і цей банк списує суму реєстру з позабалансового рахунку № 9831 та повертає чек чекодержателю із зазначенням причин його неоплати.

Коли до банку чекодержателя надходять кошти за оплаченим чеком одночасно із зарахуванням їх за призначенням, на підставі видаткового позабалансового ордера списується сума реєстру, врахованого на позабалансовому рахунку № 9831. Зарахування коштів здійснюється проведенням:

Д-т 1200

К-т Рахунок отримувача коштів.

У разі ненадходження коштів банк чекодержателя після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин неоплати чека.

Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекодержателя, який повідомляє про це чекодержателя.

Не діставши відповіді, банк чекодержателя повідомляє про це чекодержателя і після закінчення 20 календарних днів від дати інкасування чека списує суму реєстру чека з позабалансового рахунку № 9831 як нереальну для отримання суму платежу.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони мають бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт.

Для поповнення ліміту чекодавець подає до банку доручення (фізична особа — заяву або заповнює ордер за формою № 52) разом з відповідною чековою книжкою.

У дорученні в рядку «Призначення платежу» вказується «Поповнення ліміту за чековою книжкою».

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками та наявності невикористаного ліміту за чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає книжку в банк разом з дорученням (фізична особа — із заявою, або ордером за формою № 52) для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого депонувалися кошти.

Якщо за повного використання чеків ліміт чекової книжки не буде вичерпаним, чекодавцеві може бути надана нова розрахункова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Для цього чекодавець має подати до банку книжку з корінцями використаних чеків разом із заявою на отримання нової чекової книжки.

7.4. Розрахунки акредитивами

Акредитив — це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

· виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

· надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк емітент може відкривати такі види акредитивів:

· покритий — акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

· непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні та невідкличні, про що робиться позначка безпосередньо на бланку акредитива.

За відсутності такої позначки акредитив вважається невідкличним.

Відкличним називають акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (скажімо, у разі недодержання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива заявник може надати бенефіціару — юридичній особі, на користь якої виставлений акредитив, лише через банк-емітент, котрий повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.

Виконуюючий банк зобов’язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, перш ніж останній дістане повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Невідкличним є такий акредитив, котрий може бути змінений або анульований лише за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися використовувати акредитив, якщо таке передбачено його умовами. Зі своїми пропозиціями про зміну умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а той, у разі згоди, внесе зміни до акредитива через банк-емітент, котрий надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку емітента можуть виконуватися:

а) депоновані — списанням коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами», відкритого у виконуючому банку;

б) гарантовані — наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого під час встановлення кореспондентських відносин між банками.

Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), якими передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Кожний акредитив призначається для розрахунків лише з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітенту заяву, де має зазначити:

· назву заявника та бенефіціара, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України;

· назву банку-емітента та банку, який виконує акредитив;

· вид акредитива;

· строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у виконуючому банку);

· суму акредитива;

· дату і номер договору (угоди), яким передбачається відкриття акредитива;

· умови акредитива (види товарів, які оплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів — з акцептом уповноваженого платника або без акцепту і т. ін.).

Зазначені реквізити є обов’язковими і за відсутності одного з них акредитив не відкривається.

Умови акредитива мають бути складені так, щоб вони, з одного боку, давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитивну форму розрахунків.

Акредитив має містити лише ті умови, які можуть бути перевірені банками документально.

У разі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» в банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку № 9802 «Акредитиви до сплати».

Для відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву в 4-х примірниках. Перший примірник заяви виконує роль меморіального документа і підшивається в документи дня банку, другий використовується як додаток до позабалансового рахунку № 9802, третій видається заявникові як розписка банку про відкриття акредитива з необхідними позначками банку, четвертий може бути використаний для інформування виконуючого банку про умови акредитива і надсилається йому за допомогою засобів спецзв’язку або у вигляді повідомлення іншими лініями зв’язку.

У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунку на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» в банку-емітенті на підставі поданої заяви про відкриття акредитива.

Заява про відкриття акредитива подається в 3-х примірниках. Перший примірник заяви разом з першим примірником платіжного доручення в банку-емітенті підшивають до документів дня, другий видають заявникові як розписку банку про відкриття акредитива, третій надсилають за допомогою засобів спецзв’язку до виконуючого банку для зарахування на позабалансовий рахунок № 9802 Акредитиви до сплати.

У разі відкриття непокритого акредитива платник подає лише заяву, де в рядку «вид акредитива» має бути додатковий запис «гарантований». Один із примірників заяви банк-емітент враховує на позабалансовому рахунку № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам».

Одержане від банку-емітента повідомлення про відкриття непокритого акредитива (або примірник заяви на відкриття акредитива) виконуючий банк враховує на позабалансовому рахунку № 9802. Такий облік ведеться окремо від повідомлень про відкриття депонованих акредитивів, які враховані на цьому позабалансовому рахунку.

Після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає виконуючому банку в 4-х примірниках перед­бачені умовами акредитива документи разом з їх реєстром. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо додержання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з них виплати за акредитивом не проводить, про що інформує бенефіціара, надсилаючи одночасно повідомлення банкові-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива.

У разі отримання негативної відповіді або ненадходження жод­ної виконуючий банк повертає всі документи за акредитивом бенефіціару з написом на першому примірнику реєстру про причини їх повернення за підписами головного бухгалтера і виконавця, засвідченими штампом банку.

Виплати бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами».

Списання коштів з цього рахунку виконуючий банк здійснює на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом залишається в документах дня виконуючого банку, другий примірник видається бенефіціару з необхідними позначками банку, третій та четвертий примірники разом з документами, передбаченими умовами акредитива, надсилаються до банку-емітента з використанням засобів спецзв’язку, третій примірник використовується для списання коштів з позабалансового рахунку № 9802, а четвертий видається заявникові акредитива разом з іншими документами за акредитивом.

У разі використання акредитива, депонованого в банку-емі­тенті, виконуючий банк за дорученням банку-емітента перевіряє виконання всіх умов акредитива за поданим бенефіціаром (у трьох примірниках) реєстром документів, що стосуються акредитива, та за іншими передбаченими акредитивом документами.

Третій примірник реєстру документів за акредитивом з позначкою банку виконуючий банк видає бенефіціару, перший та другий примірник цього реєстру разом з іншими документами за акредитивом надсилає з допомогою спецзв’язку до банку-емітента.

Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами» та перераховує їх на рахунок бенефіціара.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом підшивається до документів дня банку-емітента, а другий — разом з іншими документами за акредитивом з позначками банку банк-емітент видає заявникові акредитива.

Банк бенефіціара після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунку № 9802.

Виконуючий банк зараховує кошти бенефіціару за непокритим гарантованим акредитивом після перевірки отриманого реєстру документів за акредитивом та інших документів, що перед­бачені умовами акредитива, списуючи кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента.

Два примірники реєстру рахунків і доданих до нього документів за сплаченим акредитивом виконуючий банк надсилає з допомогою спецзв’язку до банку-емітента, в якому перший з них використовується для відшкодування коштів із заявника акредитива, другий з позначками банку видається заявникові акредитива разом з іншими документами за акредитивом.

Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк-емітент відшкодовує виконуючому банку витрати, пов’язані з виконанням акредитива, на умовах, що передбачені міжбанківським договором (угодою).

Банк-емітент у разі неможливості отримати кошти з рахунку заявника акредитива, якщо оплата за акредитивом здійснювалася за рахунок кредиту, до вирішення питання згідно з договором, відносить заборгованість на рахунок № 2040 «Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, наданими підприємствам та організаціям». Одночасно на суму виплачених бенефіціару коштів за акредитивом здійснюється списання коштів з позабалансового рахунку № 9020.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття (не враховуючи нормативного терміну проходження документів за допомогою спецзв’язку між банками).

Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива в разі потреби продовжувати строк дії акредитива на 10 днів, якщо змінилися умови поставляння та відвантаження продукції. Банк-емітент, у свою чергу, повідомляє про це виконуючий банк, а останній — бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

У день закінчення строку дії акредитива, депонованого в банку бенефіціара, наприкінці операційного дня виконуючий банк списує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами» та перераховує банкові-емітенту.

Після отримання коштів банк-емітент зараховує їх на рахунок платника та списує відповідну суму з позабалансового рахунку № 9802.

Про закриття непокритого акредитива у зв’язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банкові-емітенту електронною поштою або іншими лініями зв’язку, що передбачені кореспондентськими договорами та списує суму акредитива з позабалансового рахунку № 9802.

Отримавши повідомлення про закриття акредитива, банк-емі­тент списує відповідну суму з позабалансового рахунку № 9020.

Акредитив, депонований у банку-емітенті, цей банк закриває після закінчення строку, зазначеного в акредитиві (з доданням нор­мативного терміну проходження документів з допомогою спец­зв’язку від виконуючого банку до банку-емітента), отримавши підтвердження від виконуючого банку про невиконання акредитива.

Наприкінці операційного дня банк-емітент перераховує кошти з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами» на рахунок заявника акредитива і надсилає повідомлення виконуючому банку для списання з позабалансового рахунку № 9802.

Акредитив може закриватися за ініціативою заявника або банку-емітента акредитива чи в зв’язку з розірванням договору між заявником акредитива і бенефіціаром.

7.5. Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне списання (стягнення) коштів

Списання коштів, що перебувають на рахунках суб’єктів підприємницької діяльності без згоди їх власників не допускається. Виняток становлять рішення судів, арбітражного суду та виконавчі написи нотаріусів.

Безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на бланку платіжної вимоги, яка подається стягувачем до банку, в якому він обслуговується, у 3-х примірниках із супровідним реєстром у 2-х примірниках. Якщо платник і одержувач коштів обслуговуються в різних банках, то перший і другий примірник платіжної вимоги засобами спецзв’язку надсилаються банком одержувача до банку платника, третій видається на руки одержувачеві коштів.

Якщо ж платник та одержувач коштів обслуговуються однією установою банку, то перший примірник вимоги залишається в документах дня банку, другий — видається платникові, третій — одержувачеві коштів. У цьому разі реєстр подається до банку у двох примірниках, перший залишається в документах дня банку, другий видається як розписка підприємству — одержувачеві коштів.

Суми фінансових санкцій, недоїмок до бюджету за податками, штрафами, нарахованими державними податковими органами України, стягуються в безспірному порядку інкасовим дорученням (розпорядженням). Порядок його заповнення та подання до банку передбачає додержання вимог, описаних щодо оформлення інших розрахункових документів.

Залежно від конкретного випадку безспірного списання (стягнення) коштів у рядку«Призначення платежу» вказується вид фінансових санкцій (неустойка, штраф та порушення, за які вони нараховані).

За відсутності коштів на рахунках платників сума до стягнення обліковується на позабалансовому рахунку № 9803 «Розрахункові документи, не сплачені в строк, через відсутність коштів у платників».

У разі нестачі коштів на основному рахунку підприємства банк здійснює часткову оплату розрахункових документів на безспірне списання (стягнення). Операція оформляється меморіальним ордером за підписом відповідального виконавця, скріпленим відтиском штампа банку.

Якщо на кошти рахунку суб’єкта підприємницької діяльності накладено арешт (за позовом прокуратури, слідчих органів, служ­би безпеки, за порушеними кримінальними справами), банк припиняє списання коштів за розпорядженням власника рахунку за будь-якими платежами. Виняток становлять платежі до бюджету та обов’язкові платежі.

Щоб забезпечити виконання ухвали суду (постанови прокурора, слідчого), на час накладення арешту банк відкриває юридичній або фізичній особі спеціальний рахунок на балансовому рахунку № 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку».

Кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або ухвали суду про зняття арешту.

Коли на спеціальному рахунку накопичено необхідну суму, банк резервує її на цьому рахунку до одержання відповідних рішень щодо їх стягнення та відновлює проведення операцій за встановленим порядком.

За цим розділом у системі рахунків бухгалтерського обліку відображаються всі процедури процесу розрахунків.

1. Чекодавець придбав у своєму банку чекову книжку, оплатив­ши послуги за даною операцією готівкою або з коштів поточного рахунку:

Д-т 1001, 2520, 2540, 2541, 2542, 2545, 2600, 2620

К-т «Інші комісійні доходи за операціями з клієнтами»

2. Банк депонує кошти з поточного рахунка на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»

Д-т 2520, 2540, 2541, 2542, 2600, 2620

К-т 2526, 2550, 2552, 2554, 2602, 2622.

3. У міру видачі бланків чекових книжок відображає зміст операції за позабалансовими рахунками

Д-т 9910 Контррахунок

К-т 9821 Бланки суворої звітності.

4. Зараховує суму, зазначену в чеку, в разі його надходження від чекодержателя, за умови, що чекодавець і чекодержатель обслуговуються однією установою комерційного банку.

Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки чеками» до відповідного балансового рахунку

К-т 2600 Поточний рахунок

К-т 2620 Поточні рахунки фізичних осіб.

5. Прийняття чека на інкасо

Д-т 9830 Документи і цінності, прийняті на інкасо

К-т 9910 Контррахунок.

6. Відсилання банком чекодержателя чека до банку чекодавця на інкасо

Д-т 9831 Документи і цінності, відіслані на інкасо

К-т 9910

та Д-т 9910

К-т 9830 Документи і цінності, прийняті на інкасо.

7. Одержавши чек на інкасо, банк-емітент перераховує гроші банку чекодержателя

Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки чеками»

К-т 1200.

8. Одержання інкасового чека банком чекодержателя

Д-т 9910

К-т 9831 Документи і цінності, відіслані на інкасо

Дає підставу банку чекодержателя зарахувати суму, зазначену в чеку на рахунок одержувача

Д-т 1200

К-т 2520, 2540, 2541, 2542, 2600, 2620.

9. Списано за платіжним дорученням клієнта кошти:

— отримувач і платник обслуговуються в одній установі банку

а) Д-т Рахунок платника

К-т Рахунок отримувача

— обслуговуються різними установами банків

б) Д-т Рахунок платника

К-т 1200.

10. Відкриття акредитива банком-емітентом:

а) Д-т Поточний рахунок заявника акредитива

К-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами»

б) Д-т 9802 Акредитиви до сплати

К-т 9910.

11. Надане доручення банком-емітентом іншому банку виконувати акредитив:

Д-т Поточний рахунок заявника

К-т 1200

одночасно на суму акредитива здійснюється бухгалтерське проведення

Д-т 9802 Акредитиви до сплати

К-т 9910.

12. Зарахування коштів бенефіціару за акредитивом, що депонований у банку-емітенті, який одночасно є виконуючим банком:

Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами»

К-т Поточний рахунок бенефіціара

або

К-т 1200 (за умови, що поточний рахунок бенефіціара відкритий в іншому банку)

одночасно:

Д-т 9910

К-т 9802.

13. Отримане доручення на суму акредитива у виконуючому банку:

Д-т 1200

К-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами».

14. При відкритті непокритого акредитива у банку-емітенті виконується операція:

Д-т 9020 Гарантії, надані клієнтам

К-т 9900.

15. У виконуючому банку сума непокритого акредитива обліковується на позабалансовому рахунку 9802 «Акредитиви до сплати»:

Д-т 9802 Акредитиви до сплати

К-т 9910.

16. Виплата бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку:

Д-т Аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами»

К-т Поточний рахунок бенефіціара.

17. Одночасно третій примірник реєстру документів разом із документами, передбаченими умовами акредитива, надсилається до банку-емітента для списання коштів з рахунка 9802 «Акредитиви до сплати»:

Д-т 9910

К-т 9802 Акредитиви до сплати

18. У банку-емітенті при неможливості отримання коштів за непокритим акредитивом з рахунку заявника:

Д-т 2040 Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними опера-
ціями

К-т 1200

одночасно на суму виплачених бенефіціару коштів:

Д-т 9900

К-т 9020 Гарантії, що надані клієнтам.

19. Відшкодування банком-емітентом витрат, пов’язаних з виконанням акредитива виконуючому банку:

Д-т 7100 Комісійні витрати на розрахунково-касове обслуговування

К-т 1200.

20. У виконуючому банку зарахування коштів бенефіціару за непокритим акредитивом:

Д-т 1200

К-т Рахунок бенефіціара

одночасно

Д-т 9910

К-т 9802 Акредитиви до сплати.

21. Отримана плата від банку-емітента за виконання акредитива:

Д-т 1200

К-т 6110 Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів.

За даним розділом не розглядається порядок здійснення розрахунків векселями та порядок розрахунків при здійсненні заліку взаємної заборгованості. За проектом нової редакції Інструкції Національного банку № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», яка планується до затвердження у поточному році, за зазначеними формами розрахунків передбачаються досить конкретні зміни. Думається, що їх краще подати окремим виданням.

Акредитив — це форма розрахунків, за якою банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний виконати платіж третій особі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги.

Банк-емітент — банк платника, котрий відкриває акредитив своєму клієнтові.

Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).

Виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, який діє за дорученням банку-емітента (виконує акредитив).

Відкличний акредитив — такий, що може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Невідкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований лише за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Непокритий акредитив — акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Платіжне доручення — документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банку, який обслуговує, на перерахування зазначеної суми коштів зі свого рахунку.

Покритий акредитив — акредитив для здійснення платежів, при якому кошти платника завчасно бронюються в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

Розрахунковий чек — документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку установі банку, яка веде його рахунок, сплатити отримувачу (чекодателю) зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель — підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Дидактичні матеріали

?          Задача 1

За змістом господарських операцій, проведених банком 31 липня поточного року за поточним рахунком ТОВ «Люкс» скласти бухгалтерські проведення.

Відобразити проведені операції за особовим рахунком ТОВ «Люкс» (залишок за рахунком на початок дня — 12 000 грн.).

3. За операціями 5 і 6 пояснити механізм розрахунку, вказавши документи, які є підставою для його проведення.

4. За операцією 8 схематично зобразити порядок розрахунків чеками.

?          Задача 2

За наведеними операціями скласти бухгалтерські проведення.

Підсумувати залишки за факторинговими рахунками, зробити відповідні висновки.

?             Задача 3

1. За наведеними операціями скласти бухгалтерські проведення.

2. При потребі відкрити картотеку своєчасно несплачених документів через відсутність коштів на рахунку клієнта.

Закінчення табл.

8. ОБЛІК КАПІТАЛУ БАНКУ 8.1. Бухгалтерська оцінка капіталу банку

Тема охоплює такі питання:

Бухгалтерська оцінка капіталу банку.

Облік операцій з формування статутного фонду банку.

Облік операцій за розрахунками з акціонерами.

Відображення в обліку результатів поточного року.

Теоретичні відомості

У практиці МСБО розглядають дві концепції капіталу: фізичну та фінансову.

Фізичний капітал — це показник продуктивності діяльності банку.

Фінансовий капітал — це сума грошових коштів, що її внесли засновники.

Капітал банку — це, по суті, залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов’язань. Капітал є одним із елементів балансу банку.

Крім капіталу банку до елементів балансу належать також зобов’язання та активи. Зобов’язання фактично є джерелом коштів для банку. Разом із капіталом вони використовуються для створення активів.

Зауважимо, що до кожного активу є претензія з боку власника. Головним принципом побудови банківської діяльності є створення «резервуару» грошових коштів. Саме тому не можна чітко визначити джерело створення того чи іншого активу. За умови поточної діяльності банку немає потреби розмежовувати активи за їх реальними власниками.

Проте в разі ліквідації банку претензії до активів поділяються на дві групи:

фіксовані, тобто претензії кредиторів, які задовольняються в обов’язковому порядку;

залишкові, тобто претензії акціонерів.

Це концептуальне положення описується формулою:

К = А – З.

Отже, вартість капіталу прямо залежить від вартості активів.

Істотні зміни щодо обліку капіталу банку внесено Постановою Правління НБУ від 16.12.98 за № 520. Перелік рахунків щодо обліку капіталу наведено в розділі 2. Зауважимо, що клас 5 включає два розділи:

розділ 50 — Статутний капітал та інші фонди банку.

розділ 51 — Результати переоцінки.

8.2. Облік операцій з формування статутного фонду банку

Початок діяльності банку, якому передує його реєстрація як господарюючого суб’єкта, пов’язаний насамперед із формуванням статутного фонду. До реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні Національного банку України за місцем реєстрації відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожний засновник вносить частку статутного фонду, що визначається чинним законодавством і установчими документами.

Після реєстрації банку закумульовані кошти перераховуються на кореспондентський рахунок комерційного банку в установі Національного банку України. Якщо ж у реєстрації банку відмовлено, то кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий термін за їх заявою.

Процес акумуляції коштів для реєстрації банку означає розповсюдження акцій серед акціонерів, причому сума статутного фонду визначається засновницькими документами, а його мінімальний обсяг регламентується чинним законодавством. На сьогодні для реєстрації встановлюється мінімальний розмір статутного фонду в сумі, еквівалентній 1 млн екю. Мінімальний розмір статутного капіталу чи фонду новоствореного банку за участю іноземного капіталу в разі, коли частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%, має бути не меншою за суму, еквівалентну 5 млн екю, а за умови 50% і більше 10 млн екю на день підписання установчого договору за офіційним курсом Національного банку України. Отже, статутний фонд — кошти, що внесені акціонерами (пайовиками, засновниками) банку шляхом придбання акцій. Акція засвідчує пайову участь у статутному фонді банку. Формування статутного фонду комерційного банку регулюється Законом України «Про банки і банківсь­ку діяльність».

Банк як емітент цінних паперів, випускаючи їх, зобов’язується виконувати обов’язки, що виникають з умов їх випуску.

За типом акції можуть бути простими і привілейованими. Якщо прості акції дають право голосу, то привілейовані цього права не дають. Але їх власники отримують переважне право на одержання дивідендів. Тому вони можуть випускатися з фіксованою сумою, яка визначається у процентах до їх номінальної вартості і виплачується щорічно.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться у розмірі, зазначеному в акції. Прості акції не мають фіксованої дивідендної ставки, а тому їх ринкова вартість може підвищуватись або знижуватись.

Прості і привілейовані акції в бухгалтерському обліку відображаються окремо. Акції сплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених статутом банку, також в іноземній валюті. Проте незалежно від форми внесеного вкладу вартість акцій за рахунками капіталу виражається в гривнях. Іноземна валюта перераховується у гривні за офіційним курсом Національного банку України на час внеску до статутного фонду і коригуванню в разі зміни валютних курсів не підлягає.

Розрізняють зареєстрований статутний капітал та несплачений зареєстрований статутний капітал. Згідно з цим ведеться облік статутного фонду та внесків до статутного фонду. Зареєстрований статутний капітал обліковується за групою 500 класу 5 Плану рахунків у розрізі балансових синтетичних рахунків:

№ 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».

№ 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку».

Внески за незареєстрованим статутним фондом обліковуються за рахунком № 3630, група 363 «Розрахунки з акціонерами».

Сплативши за акції, покупець вважається акціонером банку, а акція засвідчує його участь у статутному фонді. Внаслідок того, що акції можуть бути простими або привілейованими, операції за ними обліковуються окремо. Саме тому до рахунку 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» відкриваються два субрахунки

5000/1 — для обліку вартості привілейованих акцій;

5000/2 — для обліку вартості простих акцій.

Після перерахування закумульованих коштів з тимчасового рахунку на кореспондентський (на момент реєстрації комерційного банку Національним банком України) отримані внески за статутним фондом обліковуються проведенням:

Д-т Кореспондентський рахунок

К-т 3630 Внески за незареєстрованим статутним фондом.

Реєстрація статутного капіталу

На суму сплаченої частини:

Д-т 3630 Внески за незареєстрованим статутним фондом

К-т 5000 Зареєстрований статутний капітал банку.

На суму несплаченої частини збільшення статутного капіталу:

Д-т 5001 Несплачений зареєстрований статутний капітал банку

К-т 5000 Зареєстрований статутний капітал банку.

Отримання внесків акціонерів до статутного
капіталу після його реєстрації

На суму внеску:

Д-т коррахунок банку (каса або поточний рахунок клієнта)

К-т 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку».

Зауважимо, що наведена схема обліку статутного капіталу введена в межах змін та доповнень до Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних бан­ків України з 1 січня 1998 року (зміни затверджені Постановою Правління НБУ від 16.12.98 за № 520).

Розглянемо умовний приклад обліку операції з формування статутного фонду акціонерного комерційного банку «Новий».

Оголошений статутний фонд з 300 000 акцій номінальною вартістю 10 грн. Отримано внесків за цим фондом 900 000 грн.:

Д-т кореспондентський рахунок — 900 000 грн.

К-т 3630.

Зареєстрований статутний фонд 900 000 грн.

на суму несплаченого статутного фонду:

Д-т 5001          2 100 000 грн.

К-т 5000          2 100 000 грн.

на суму сплаченого статутного фонду:

Д-т 3630          900 000 грн.

К-т 5000          900 000 грн.

(відкриваються окремі субрахунки для обліку привілейованих і простих акцій).

Отримано кошти після реєстрації банку:

Д-т Кореспондентський рахунок     2 100 000 грн.

К-т 5001.         2 100 000 грн.

У разі первинного розміщення акцій серед інвесторів їх реалізація за ціною, що нижча від номінальної, законодавчо заборонена. Реалізація акцій за ціною, що вища за номінальну, призводить до появи емісійних різниць, які обліковуються за рахунком 5010 «Емісійні різниці».

Повернемося до прикладу та внесемо додаткові умови.

На суму несплаченого статутного фонду 2 100 000 грн. банк оголосив:

150 000 6-процентних привілейованих акцій за номіналом 10 грн.:

Д-т 5001/1       1 500 000 грн.

К-т 5000/1.      1 500 000 грн.

120 000 простих акцій за номіналом 5 грн.:

Д-т 5001/2       600 000 грн.

К-т 5000/2.      600 000 грн.

Реалізовано

75 000 привілейованих акцій за ціною 15 грн.:

а) Д-т Кореспондентський рахунок 750 000 грн.

К-т 5001/1.      750 000 грн.

б) Д-т Кореспондентський рахунок 375 000 грн.

К-т 5010/1.      375 000 грн.

80 000 простих акцій, по 8 грн. кожна:

а) Д-т Кореспондентський рахунок 400 000 грн.

К-т 5001/2;      400 000 грн.

б) Д-т Кореспондентський рахунок 240 000 грн.

К-т 5010/2       240 000 грн.

Комерційні банки — юридичні особи можуть надавати дозвіл філіям на розміщення акцій серед своїх клієнтів. Кошти, отримані філією банку за реалізовані акції за номінальною вартістю, обліковуються за пасивним рахунком № 3641 «Кредиторська заборгованість за розрахунками з цінними паперами для банку» і перераховуються головному банку через рахунки групи 390 «Розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку, які розташовані в Україні» для формування статутного фонду. Згідно з отриманими від філії документами головний банк зараховує кошти за реалізовані філією акції на рахунок № 5000.

Отже операції за рахунками групи 500 «Статутний капітал банку» відображуються лише на балансі головного банку (юридичної особи).

У разі виконання філіями за дорученням комерційних банків (юридичних осіб) функцій з розміщення акцій серед своїх клієнтів з боку головного банку та регіонального управління Національного банку України встановлюється суворий контроль за здійсненням зазначених операцій банківськими установами.

8.3. Облік операцій за розрахунками з акціонерами

За різних обставин може виникати необхідність викупу акцій банку, що перебувають в обігу та належать акціонерам даного банку.

Облік власних акцій, викуплених в акціонерів для подальшого перепродажу або анулювання в установленому порядку, здійснюється за балансовим рахунком № 5002 «Власні акції банку, що придбані у акціонерів» за номінальною вартістю. Різниця між номінальною вартістю та ціною викупу відноситься на рахунок № 5010 «Емісійні різниці» в межах залишку цього рахунку. У разі недостатності залишку першим дебетується рахунок № 5030 «Прибутки та збитки минулих років» у межах додатного залишку, потім рахунок № 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує на затвердження».

У разі продажу викуплених власних акцій надлишок між номінальною вартістю та ціною продажу визначається як прибуток або збиток банку і відображається за балансовим рахунком № 5010 «Емісійні різниці». Банк веде позасистемний облік руху власних акцій.

Розглянемо приклад.

2 січня 1999 року банк «Новий» розмістив серед акціонерів 5000 власних простих акцій за ціною 10,50 грн. за акцію (номінал 10 грн.).

За даною операцією в обліку здійснюються відповідні проведення

на номінальну вартість реалізованих акцій:

Д-т Кореспондентський рахунок     50 000 грн.

К-т 5000          50 000 грн.

на суму перевищення вартості реалізованих акцій щодо їх номінальної вартості:

Д-т Кореспондентський рахунок     25 000 грн.

К-т 5010.         25 000 грн.

28 лютого 2000 р. банк «Новий» викупив 2200 власних простих акцій, що перебували в обігу за ціною 12 грн. за акцію.

У системі обліку зміст операції відображається:

на суму номінальної вартості викуплених акцій:

Д-т 5002/2       22 000 грн.

К-т Кореспондентський рахунок     22 000 грн.

на різницю між номінальною вартістю та ціною викупу в межах залишку за рахунком 5010 «Емісійні різниці»:

Д-т 5010          2500 грн.

К-т Кореспондентський рахунок     2500 грн.

На решту різниці між номінальною вартістю та ціною викупу

Д-т 5030          1900 грн.

К-т Кореспондентський рахунок.    1900 грн.

25 березня 2000 р. банк «Новий» реалізував 700 простих акцій, що попередньо були викуплені у акціонерів за ціною 13 грн. за акцію про що в обліку здійснено проведення:

на номінальну вартість реалізованих акцій:

Д-т Кореспондентський рахунок     7000 грн.

К-т 5002/2       7000 грн.

на різницю між вартістю реалізації та номінальною вартістю

Д-т Кореспондентський рахунок     2100 грн.

К-т 5010 «Емісійні різниці»   2100 грн.

5 квітня 2000 року банк «Новий» перепродує ще 900 власних простих акцій, що були викуплені в акціонерів за ціною 9 грн., тобто за ціною, нижчою від номіналу.

В обліку здійснюються відповідні проведення:

на суму, отриману від реалізації акцій ціною 9 грн. за акцію.

Д-т Кореспондентський рахунок     8100 грн.

К-т 5002/2       8100 грн.

на різницю між номінальною вартістю акцій та вартістю їх реалізації, грн. (10 грн. — 9 грн.) 900:

Д-т 5010          900 грн.

К-т 5002/2.      900 грн.

За підсумками проведених операцій банку з акціями власної емі­сії із 2200 простих акцій, викуплених у акціонерів, залишилося нереалізованими ще 600 акцій на 6000 грн. за номінальною вартістю.

Банк «Новий» приймає рішення про анулювання решти (600) нереалізованих акцій, про що вносяться відповідні зміни до статутного капіталу, а саме:

Д-т 5000/2       6000 грн.

К-т 5002/2.      6000 грн.

Далі зазначені операції банку «Новий» з акціями власної емісії відобразимо у позасистемному обліку.

Додатний результат від операції із власними акціями завжди обліковуватиметься за кредитом рахунка 5010 «Емісійні різниці», а від’ємний» — за дебетом рахунка 5030 «Прибутки та збитки минулих років» або 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує на затвердження».

Дивіденди за акціями визначаються в гривнях на акцію або як процент від номінальної вартості та сплачуються після їх оголошен­ня Загальними зборами акціонерів або Радою банку. Нараховуються дивіденди на дату оголошення, а сплачуються вже після цієї дати.

Сплаті дивідендів передує певна організаційна робота. Так, визначається перелік акціонерів, яким будуть сплачені дивіденди згідно з реєстром акціонерів на цю дату. Зміна власника акцій на цю дату приведе до того, що дивіденди будуть сплачені новому власникові. А якщо зміна відбудеться після дати реєстрації акціонерів, то дивіденди будуть сплачені колишньому власникові, а новий отримає всі наступні дивіденди.

Дивіденди нараховуються у процесі розподілу прибутку. Отже, сума нарахування дивідендів зменшує прибуток минулого року, що чекає на затвердження (синтетичний балансовий рахунок № 5040), і відображається за рахунком № 3631 «Кредиторська заборгованість перед акціонерами банку за дивідендами».

Господарські операції банку за розрахунками з акціонерами в бухгалтерському обліку відображаються так:

Оголошено та нараховано дивіденди:

Д-т 5040

К-т 3631.

Утриманий податок на дивіденди (30%) може вноситися до бюджету до виплати дивідендів або одночасно з нею. В обліку утримана сума податку відображається за рахунком № 3622 «Кредиторська заборгованість за податками та обов’язковими платежами, крім податку на прибуток»:

Д-т 3631

К-т 3622.

Перераховані оподатковані дивіденди:

Д-т 3622

К-т Кореспондентський рахунок.

Капіталізація дивідендів:

Д-т 5040

К-т 5003 «Дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу».

8.4. Відображення в обліку результатів поточного року

Необхідною умовою стабільного фінансового стану банку є прибуток, як сума, що визначає перевищення доходів над витратами. Прибуток як складова частина капіталу банку означає залишковий результат діяльності банку за минулі роки. Зрозуміло, що не виключений варіант перевищення витрат над доходами. У даному разі залишковий результат діяльності банку визначається збитком. З огляду на принцип нарахування, який покладено в основу фінансового обліку, результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку. Він визначається як різниця між рахунками класів 6 і 7 діючого Плану рахунків, тобто між доходами та витратами, що визнаються за правилами фінансового обліку. На рахунках прибутку відображається економічний, а не касовий прибуток. Саме економічний прибуток є показником ефек­тивності діяльності банку за відповідний період.

У фінансовому обліку доходи та витрати банку відображаються на відповідних рахунках класів 6 і 7 за наростаючим підсумком з початку року. Саме так вони показуються у формі № 2 «Звіт про прибутки та збитки комерційного банку» на кожну звітну дату.

Відповідність балансових рахунків Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків символами форму № 2-КБ наведено в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

ВІДПОВІДНІСТЬ БАЛАНСОВИХ РАХУНКІВ ПЛАНУ РАХУНКІВ
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ
СИМВОЛАМ ФОРМИ № 2-КБ

Продовження табл. 8.1

Закінчення табл. 8.1

З 1 січня 1999 року внесено досить істотні зміни до порядку обліку фінансових результатів діяльності банку за фінансовий рік. Найвагоміша зміна — виключення з Плану рахунків групи 590 «Результат поточного року», відтак обороти і залишки за рахунками доходів і витрат, що нагромаджені з початку звітного року, в кінці цього року (31 грудня) закриваються на рахунок № 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує на затвердження»:

Отже, активно-пасивний рахунок № 5040 призначений для обліку прибутку до його розподілу за рішенням зборів акціонерів та обліку збитку від банківської діяльності.

За кредитом рахунку проводяться суми доходів, перерахованих в останній робочий день звітного року, або покриття затвердженого збитку з рахунку № 5030 «Прибутки та збитки минулих років».

За дебетом проводяться:

суми витрат, перерахованих в останній робочий день звітного року;

суми розподілу затвердженого прибутку;

списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунках № 5010 «Емісійні різниці» і № 5030 «Прибутки та збитки минулих років».

Така методика обліку прибутків (збитків) дозволила виключити з діючого Плану рахунків, рахунок № 5041 (контрпасивний) «Збитки минулого року, що очікують на затвердження». Напрямки розподілу прибутку, які затверджені зборами акціонерів, в обліку відображають так:

Залишок нерозподіленого прибутку обліковується банком за активно-пасивним рахунком № 5030 «Прибутки та збитки минулих років».

За дебетом цього рахунку проводиться:

покриття суми збитку минулого року;

відрахування на рахунок № 5020 «Загальні резерви»;

списання емісійних різниць у разі недостатності коштів на рахунку № 5010 «Емісійні різниці».

За кредитом рахунку показуються:

суми підтвердженого прибутку, що залишається в розпоряд­женні банку;

суми загальних резервів, що обліковувались за рахунком № 5020 «Загальні резерви» (відповідно до порядку бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України — затвердженого Постановою Правління НБУ від 16.12.98 за № 520.

За рахунком № 5030 «Прибутки та збитки минулих років» на кінець звітного періоду обліковуються також нараховані, але не отримані доходи, та нараховані, але не сплачені витрати».

У наступному році за умови, що банк визнає нараховані у минулому році проценти сумнівними, діють так.

До затвердження річного звіту акціонерами відповідно до постанови Правління НБУ від 10.09.98 за № 358 «Про формування коригуючих проведень, що здійснюються комерційними банками України з метою забезпечення реальної фінансової звітності», дебетується рахунок № 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує на затвердження»;

Після затвердження річного звіту акціонерами банку:

Д-т 7717 Списання безнадійних, нарахованих у минулому році процентних доходів;

К-т рахунки класів 1—3 нарахованих процентів або прострочених нарахованих процентів.

Одночасно виконується проведення за позабалансовими рахунками:

Д-т 9601 Не сплачені клієнтами доходи

К-т 9910 Контррахунок.

У разі часткового або повного погашення заборгованості за несплаченими процентами виконується проведення:

Д-т Коррахунок (поточний рахунок клієнта).

К-т 6717 Повернення раніше списаних безнадійних процентних доходів минулих років.

Одночасно: Д-т 9910 Контррахунок.

К-т 9601 Не сплачені клієнтами доходи.

В аналітичному обліку банк на власний розсуд може відкривати окремі рахунки щодо деталізації сум, показаних в балансі банку за рахунком № 5030 «Прибутки та збитки минулих років». Наприклад, фонд надання допомог, преміальний фонд, фонд надання позик працівникам. Зрозуміло, що подібний облік повинен здійснюватись за рахунками класу 8 «Управлінський облік».

Банк не повинен допускати ситуації, за якої нагромаджена сума збитків «перетягне» кредитове сальдо інших пасивних рахунків класу 5, що виведе банк на негативний капітал, спричиниться до його банкрутства.

Відомо, що доходи (витрати) банку впродовж року обліковуються методом нагромадження, тобто записи за рахунками класів 6 та 7 показуються наростаючим підсумком з початку року. Постає цілком закономірне запитання: як же формуються показники поточної звітності, за умови, що залишки за рахунками доходів та витрат до балансу банку не включаються?
Саме для цілей складання балансу слугує технічний рахунок № 5999.

Техніка записів за цим рахунком полягає в тому, що наприкінці кожного звітного періоду (місяця, кварталу) доходи цього періоду порівнюються з витратами. Таке зіставлення доходів і витрат здійснюється на рахунку № 5999, куди переносяться доходи з рахунків класу 6 та витрати — з рахунків класу 7. Механізм визначення поточного (проміжного) фінансового результату є таким самим, як і при визначенні результату поточного року (рахунок № 5040). Зрозуміло, що коригуючі проведення в разі необхідності уточнити записи, що стосуються звітного періоду, спри­чинюються до відображення реального поточного фінансового результату діяльності комерційного банку за технічним рахунком № 5999.

Балансовий звіт — складова частина пакету фінансової звітності, що характеризує фінансовий стан банку й відображає активи, зобов’язання та капітал банківської установи у грошовій формі за станом на певну дату.

Дивіденди — частка прибутку банку, що розподіляється між акціонерами у вигляді доходу відповідно до кількості та видів акцій, що їм на-
лежать.

Капітал — різниця між загальними сумами активів і зобов’язань банку.

Прибуток банку — перевищення доходів над витратами, у тому числі:

прибуток до оподаткування — різниця між сумами доходів та витрат банківської установи до моменту виплати нею обов’язкових та інших платежів до бюджету;

прибуток після оподаткування — сума прибутку до оподаткування мінус сума платежів до бюджету.

Статутний капітал — кошти, що внесені акціонерами банку шляхом придбання його акцій.

Дидактичні матеріали

Практичне заняття
«Облік капіталу комерційного банку»

Обговорюються питання, зазначені на початку розгляду цієї теми, і виконується завдання «Новий банк».

Навчальні завдання

За умовою задачі «Новий банк» виконати такі завдання.

Скласти бухгалтерські проведення за наведеними господарськими операціями (фінансовий облік базується на методі нарахування доходів і витрат).

За умовними даними задачі скласти оборотно-сальдовий баланс «Новий банк».

За даними оборотно-сальдового балансу скласти баланс банку, згорнувши рахунки доходів та витрат.

Визначити суму податку на прибуток за даними фінансового обліку.

Скласти форму № 2 «Звіт про прибутки та збитки комерційного банку».

Перелік господарських операцій, проведених банком.

Банк розпочав свою діяльність 1 грудня 1998 року.

Банком зареєстровано статутний фонд 19 000 000 грн. Із загального обсягу статутного фонду сплачено 5 700 000 грн., з них 1 500 000 — готівкою.

5 грудня Банк отримав від Національного банку України кредиту сумі 1 500 000 грн., термін погашення якого 5 січня; процентна ставка 5% річних.

10 грудня Банк розмістив кошти в сумі 1 000 000 на депозит під 10% річних терміном на один місяць у банку «Альянс».

15 грудня Банк придбав автомобіль «Волга» вартістю 80 000 грн.

17 грудня придбано будинок під службові приміщення банку вартістю 2 000 000 грн.

20 грудня Банк придбав ОВДП на 1 250 000 грн., номінальна вартість яких 1 500 000 грн. Дата погашення 20 січня наступного року.

20 грудня видано головному бухгалтеру 5000 грн. готівкою — аванс на відрядження до Австрії з метою стажування.

1 грудня Банк підписав угоду з «Барентс Груп» на проведення семінару-навчання з працівниками Банку щодо принципів побудови МСБО у період з 15 по 30 грудня. Проведено попередню оплату 5 грудня в сумі 2000 грн.

31 грудня міжнародна аудиторська фірма «Інтераудит» завершує проведення аудиторської перевірки і подає до оплати рахунок на 20 000 грн., який потрібно сплатити впродовж 15 днів.

Банк орендує приміщення, щомісячна орендна плата — 30 000 грн. сплачується 1-го числа поточного місяця (за поточний місяць).

Банк сплачує рахунки за комунальні послуги 1-го числа наступного місяця, а отримує їх в останній робочий день попереднього місяця. Рахунок за грудень — на 15 000 грн.

17 грудня автомобіль «Волга» був пошкоджений в аварії. Механік станції «Автотехобслуговування» погодився його відремонтувати за 15 днів за умови оплати вартості робіт — 3000 грн. впродовж 10 календарних днів по закінченні ремонту. Ремонт було закінчено 30 грудня.

28 грудня Банк оплатив 20 000 грн. за проведення вечора відпочинку для працівників.

31 грудня сплачено 10 000 грн. ЗАТ «Київзеленбуд» за оформлення службових приміщень Банку.

30 грудня відкрито поточні рахунки десятьом суб’єктам господарської діяльності, обсяг коштів за цими рахунками 23 200 000 грн.

Додаткове завдання. Наведені господарські операції Банку відобразити в податковому обліку та зазначити зобов’язання Банку зі сплати податку на прибуток.

?          Задача

Скласти бухгалтерські проведення за господарськими операціями банку.

Банком оголошений, але ще незареєстрований статутний фонд з 250 000 акцій номінальною вартістю 10 грн. за акцію.

Отримано внесків за цим фондом 750 000 грн.

Банком зареєстрований статутний фонд 2 500 000.

Отримано кошти після реєстрації статутного фонду (20 000 акцій реалізовано по 14 грн. за акцію, решта — за номінальною вартістю).

Викуплено 4500 власних простих акцій, що перебували в обігу, по 9 грн. за акцію, і 300 по 13 грн. за акцію.

9. ОБЛІК ДОХОДІВ ТА ВИТРАТ
КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

У розд. 1 розглянуто концептуальні положення обліку доходів (витрат) банку за методом нарахування і підкреслено основоположну роль цього методу при побудові Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків. У підрозд. 2.1 дано характеристику капіталу банку за рахунками класу 5 Плану рахунків.

Розглянемо методику обліку доходів і витрат у банку з таких питань:

Облік доходів (витрат) банку. 9.1. Облік доходів (витрат) банку

Особливості податкового обліку валових доходів та валових витрат.

Облік операцій з нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість.

Теоретичні відомості

Правила бухгалтерського обліку процентних і комісійних доходів та витрат банку затверджено Постановою Правління Націо­нального банку від 25.09.97 за № 316. Очевидно, що вони базуються на принципах нарахування та відповідності.

Так, статті доходів та витрат за принципом нарахування обліко­вуються та оцінюються на момент реалізації активу або в міру надання послуг. У цьому ж самому періоді вони й заносяться до балансового звіту без врахування факту отримання або сплати коштів.

За принципом відповідності витрати і доходи, пов’язані з цими витратами, мають визнаватися у бухгалтерському обліку за один і той самий звітний період.

Зазначені принципи застосовуються за таких умов:

фінансовий результат операції, пов’язаної з наданням (отриманням) послуг, може бути досить чітко оцінений;

дохід або витрати зумовлюють виникнення реальної заборгованості (дебіторської у разі доходу та кредиторської у разі вит­рат). Ці умови вважаються виконаними, якщо:

існує угода про надання (отримання) послуг, яка має юри-
дичну силу;

існують документи, що підтверджують повне або часткове надання (отримання) послуг (акт приймання-передачі, платіжна вимога — доручення).

Якщо ж за 2—3 останні дні місяця не можна визначити точну суму доходу через відсутність необхідних даних, то суму доходу необхідно врахувати в наступному місяці, незважаючи на те, що послуга надана в попередньому місяці (наприклад, комісії за інкасаторські послуги, за послуги розрахунково-касового обслуговування).

У разі невиконання цих умов принципи нарахування та відповідності застосовують в межах принципу обережності, за яким неприпустимі як переоцінка активів або доходів банку, так і недооцінка зобов’язань та витрат банку. Банк має:

враховувати доходи від наданої послуги в розмірі витрат, пов’язаних з наданням такої послуги, якщо є впевненість в отриманні цих доходів;

у противному разі враховуються лише витрати, доходи враховуватимуться при їх фактичному отриманні.

Якщо банк може довести, що отримання доходів є сумнівним, то їх можна обліковувати за касовим методом.

Отримання доходів вважається сумнівним за наявності документів, які підтверджують виконання однієї з умов:

прострочення клієнтом платежу понад 30 днів (хоча б за однією з угод, що їх банк має з цим клієнтом).

погіршення фінансового стану клієнта такою мірою, що керівництво банку може прийняти рішення про визнання його сумнівним дебітором.

Після визнання дебіторської заборгованості за нарахованими доходами сумнівною банк зменшує свої доходи на суму такої заборгованості (дебетує відповідний рахунок класу 6). Подальший облік та нарахування доходів за сумнівним боргом відображається за позабалансовими рахунками до закінчення строку позовної давності.

При розрахунку суми процентів (за кредитними та депозитними договорами) враховується перший і не враховується останній день контракту. Дати початку та закінчення контракту визнаються як дати валютування.

При нарахуванні процентів за звітний місяць останній день місяця має включатися до розрахунків (крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції).

Існує кілька варіантів визначення кількості днів для розрахунку процентів, а саме:

метод «факт/факт» (до розрахунку приймається фактична кількість днів у місяці та році);

метод «факт/360» (до розрахунку приймається фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360);

метод «30/360» (до розрахунку приймається кількість днів у місяці 30, у році — 360).

Наведемо деякі правила обліку доходів та витрат.

Проценти та прирівняні до них комісії мають обліковуватися регулярно, не рідше одного разу на місяць, незалежно від періодичності розрахунків, яку вказано в угоді з контрагентом.

У кінці кожного місяця (або щоденно — за рішенням банку) виконуються такі бухгалтерські проведення.

При нарахуванні доходів:

Д-т Нараховані доходи

К-т Доходи.

При нарахуванні витрат:

Д-т Витрати

К-т Нараховані витрати.

При отриманні коштів:

Д-т Поточний рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку)

К-т Нараховані доходи.

При сплаті коштів:

Д-т Нараховані витрати

К-т Рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку).

У разі неотримання платежу в обумовлений угодою термін:

Д-т Прострочені нараховані доходи

К-т Нараховані доходи.

У разі визнання дебіторської заборгованості сумнівною:

Д-т Сумнівна заборгованість

К-т Прострочені нараховані доходи.

При отриманні коштів авансом:

Д-т Рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку)

К-т Доходи майбутніх періодів.

У кінці кожного місяця на суму, що відноситься до звітного періоду:

Д-т Доходи майбутніх періодів

К-т Доходи.

При сплаті коштів авансом:

Д-т Витрати майбутніх періодів

К-т Рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку).

У кінці кожного місяця на суму, що відноситься до звітного періоду:

Д-т Витрати

К-т Витрати майбутніх періодів.

Для обліку доходів використовують рахунки класу 6 і видатків класу 7. Дебіторська та кредиторська заборгованості за нарахованими доходами та витратами обліковуються за рахунками класів 1 і 2.

Рахунки класів 6 і 7 (розділи, групи) за назвами максимально наближені до показників звіту про прибутки та збитки. За балансовими рахунками 4-го порядку обліковуються цілком конкретні види доходів.

Розглянемо приклад.

Рахунок № 6024 Процентні доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями.

Рахунок № 6043 Процентні доходи за кредитами в інвестиційну діяльність фізичним особам.

Отже, за назвою рахунку визначається, який саме вид доходів необхідно обліковувати за цим рахунком. Аналогічний підхід обрано і за рахунками нарахованих доходів. Більш того, при складанні бухгалтерських проведень з нарахування доходів необхідно додержувати відповідності рахунків нарахованих доходів назвам рахунків доходів.

Нехай, наприклад, в обліку відображається операція з нарахування доходів за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями. Отже, до уваги беремо відповідний рахунок класу 2:

Рахунок 2048 Нараховані доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями.

В обліку ця операція відображається проведенням:

Д-т 2048

К-т 6024.

Відповідно, нараховані доходи за кредитами в інвестиційну діяльність фізичним особам обліковуються за рахунком 2218, що за назвою відповідає рахунку 6043.

Зрозуміти такий зв’язок вкрай важливо. Саме так досягається відповідність сум нарахованих доходів та фактичних доходів за їх видами у системі фінансового обліку. Це саме стосується рахунків видатків (класу 7) та рахунків нарахованих видатків (класів 1 і 2).

Усі господарські операції, здійснені комерційним банком за звітний період, мають включатись до звітності цього періоду. Такі операції, як переоцінка, нарахування, рух резервів, розрахунок податків та інших обов’язкових платежів істотно впливають на фінансовий результат звітного періоду. Як правило, вони виконуються в останній робочий день місяця. За різних обставин банк може не встигнути провести результати цих операцій за рахунками бухгалтерського обліку, що призводить до подання неповної інформації за щоденним файлом № 01 «Дані про залишки на рахунках».

Тому Національним банком України (Постанова Правління від 10.09.98 за № 58) визначаються правила формування коригуючих проведень, що здійснюються комерційними банками з метою забезпечення реальної фінансової звітності.

Коригуюче проведення виконується за умови, що подія, зміст якої вона відображає, стосується операції фактично проведеної у звітному періоді або відображеної у балансі банку на кінець попереднього місяця.

Визначено такі принципи здійснення коригуючих проведень:

виконуються після звітного місяця у перші дні наступного місяця, до дати надання файла 02 «Дані про обороти та залишки на рахунках»;

відображаються у балансі банку у день фактичного виконання проведення;

у виписці з особового рахунку коригуючі проведення показуються окремою групою, відокремленою незаповненим рядком від проведень поточного дня. Аналогічно виокремлюються коригуючі проведення і в меморіальному ордері, який підписують виконавець, головний бухгалтер або його заступник.

У виписці поточного дня додатково проставляється позначення місяця, за який проводиться коригування.

Наприклад, виписка з особового рахунка може мати такий вигляд:

Комерційні банки щоденно роздруковують список виконаних коригуючих проведень, який згодом підшивається разом з документами за цими проведеннями. У документах дня вони підшиваються окремою групою.

Комерційні банки щомісячно ведуть нагромаджувальні реєстри коригуючих проведень, які використовують далі для формування файла 02 (включаються до оборотів звітного місяця).

Термін зберігання документів такий самий, як меморіальних і касових документів дня — згідно з Переліком документів Національного банку України, установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних та комерційних банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженим постановою Правління НБУ від 23.12.96 за № 327 та начальником Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 05.12.96.

Комерційні банки можуть запроваджувати окремий порядок здійснення коригуючих проведень згідно зі своєю внутрішньою системою за рахунками, визначеними цим порядком.

Для проведення коригувань використовують розглянуті далі рахунки:

Балансові рахунки «Нарахованих доходів»:

1208, 1218, 1418, 1428, 1508, 1518, 1528, 2008, 2018, 2028, 2038, 2048, 2058, 2068, 2078, 2108, 2118, 2208, 2218, 3108, 3118, 3208, 3218, 3570, 3578, 3904, 1509, 1519, 1529, 2029, 2039, 2049, 2059, 2069, 2079, 2109, 2119, 2209, 2219, 3119, 3219, 3579.

Балансові рахунки «Нарахованих витрат»:

1308, 1318, 1328, 1608, 1618, 1628, 2518, 2528, 2548, 2558, 2568, 2608, 2618, 2628, 2638, 3308, 3328, 3668, 3670, 3678, 3905.

Рахунки «Дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку».

Рахунки групи 352 «Розрахунки за податками та обов’язко­вими платежами».

Рахунки групи 361 «Кредиторська заборгованість за господарською діяльністю банку».

Рахунки групи 362 «Розрахунки за податками та обов’язко­вими платежами».

Рахунки неамортизованого дисконту:

1416, 1426, 3116, 3216, 3306.

Рахунки неамортизованої премії:

1417, 1427, 3117, 3217, 3307.

Рахунки резервів:

1490, 1491, 1590, 2400, 2890, 3190, 3290, 3590, 3690.

Рахунки розділів 43, 44, 45.

Рахунки групи 350 «Витрати майбутніх періодів».

Рахунки групи 360 «Доходи майбутніх періодів».

Рахунки групи 380 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських матеріалів».

3720 П Кредитові суми до з’ясування.

3902 А Розрахунки за коштами, наданими установам банку, які розташовані в Україні.

3903 П Розрахунки за коштами, отриманими від установ банку, які розташовані в Україні.

Рахунки групи 502 «Загальні резерви банку».

Рахунки групи 503 «Результати минулих років».

Рахунки групи 504 «Результати минулого року, що очікують на затвердження».

Рахунки групи 510 «Результати переоцінки».

Усі рахунки класу 6 «Доходи» та 7 класу «Витрати».

Усі рахунки класу 9 «Позабалансові рахунки» (крім тих, на яких обліковуються цінності у сховищі).

Розглянемо приклад. Потрібно провести коригуюче проведення в сумі 150 гривень за господарською операцією з нарахування доходів за коштами до запитання в Національному банку України.

Проведення показується у балансі банку 3-го числа після звітного місяця, але з окремим позначенням.

Д-т № 1208 Нараховані доходи за коштами

до запитання в Національному
банку України            150 грн.

К-т № 6000 Процентні доходи за коштами

до запитання в Національному
банку України            150 грн.

Залишок за наведеними рахунками на початок наступного дня (у цьому прикладі на 4-те число) буде розраховано на базі всіх операцій поточного дня (3-го числа) з урахуванням коригуючих проведень:

При виконанні коригуючих проведень за операціями в іноземній валюті використовуються офіційний курс Національного банку України, що діяв на кінець звітного місяця, за який здійснюється коригуюче проведення. У кінці поточного дня, за який відображена операція з коригування, переоцінка валюти та визначення результатів від переоцінки виконуються у звичайному порядку. (Здійснюється додаткове проведення на суму різниці між курсами на день коригування та останній робочий день звітного місяця).

Наприклад, 3 серпня виконується коригуюче проведення за операцією в іноземній валюті за офіційним курсом на останній робочий день попереднього місяця (31 липня). У кінці дня після здійснення операцій коригуюче проведення переоцінюється за офіцій­ним курсом, що діяв на початок операційного дня (3 серпня).

Комерційний банк — юридична особа формує файл 02 з урахуванням оборотів за коригуючими проведеннями в поточному місяці в цілому по банку та надсилає його в обласному розрізі регіональним управлінням НБУ у встановлений ними термін.

Регіональні управління НБУ надають файл 02 Департаменту бухгалтерського обліку через Центральну розрахункову палату 10-го числа після звітного періоду.

Центральна розрахункова палата надсилає роздруковані консолідовані та в розрізі банків — юридичних осіб відомості коригуючих проведень до Національного банку України. Відомості формуються з файла 02 і мають вигляд форми звітності № 10-КБ «Оборотно-сальдовий баланс комерційного банку».

Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вносить зміни у визначення об’єкта оподаткування, а також кардинально змінює механізм визначення бази оподаткування. При визначенні прибутку, який є об’єктом оподаткування, вживаються терміни «валові доходи» та «валові витрати», які істотно відрізняються за змістом від термінів «доходи» та «витрати» банку, що вимагає ведення поряд з бухгалтерським обліком податкового обліку.

9.2. Особливості податкового обліку валових доходів та валових витрат

Податковий облік ведеться з метою нагромадження даних про валові доходи та валові витрати і використовується для скла-
дання податкової звітності (декларації про прибуток банківської установи).

Порядок ведення податкового обліку визначається банком самостійно.

Податковий облік може здійснюватись:

позасистемно;

на позабалансових рахунках;

на балансових рахунках.

При позасистемному веденні податкового обліку зміст будь-якої операції, яка згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» відноситься до валових доходів або валових витрат, відображається двічі: спочатку за відповідними рахунками фінансового обліку, а потім позасистемно. Такий підхід передбачає, що в кінці звітного періоду різниця між доходами та витратами (рахунки класів 6 і 7) визначає економічну суму прибутку за фінансовим обліком, а різниця між валовими доходами та валовими витратами — прибуток як об’єкт оподаткування.

Це вимагає від бухгалтерських працівників банку досконалого знання законодавчих актів з питань оподаткування. Доцільно за окремими господарськими операціями відповідно до конкретних пунктів зазначеного Закону визначити операції, що включаються або не включаються до валових доходів та валових витрат банку.

Для прикладу наведемо кілька операцій комерційних банків з основними засобами (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Наведено лише невеликий перелік операцій комерційних банків з основними засобами з відображенням їх у податковому обліку. На практиці їх набагато більше.

Такі схеми податкового обліку доцільно скласти щодо обліку операцій банків з цінними паперами, з формування резервів за можливими втратами за позиками тощо.

Організація обліку валових доходів та валових витрат на позабалансових рахунках передбачає відкриття рахунків у розрізі статей податкової декларації. Ці рахунки відкриваються банком самостійно та до звітності за формою 700 не включаються.

При веденні обліку валових доходів та валових витрат на балансових рахунках банк може поєднати фінансовий облік із податковим у такий спосіб:

відкрити нові балансові рахунки, номери яких визначаються банком самостійно і не включаються до фінансової звітності;

ввести аналітичні рахунки.

Нові балансові рахунки податкового обліку відкриваються у розрізі аналітичних субрахунків згідно з додатковою декларацією та додатків до неї (обороти і залишки за цими рахунками до звітності не включаються).

Доцільно відкривати рахунки податкового обліку у класі 8 Плану рахунків.

Розглянемо умовний приклад.

Банк веде податковий облік за такими рахунками.

П 8800 — прибуток до оподаткування;

П 8801 — валовий дохід звітного періоду;

П 8802 — валові витрати звітного періоду;

П 8800.1 — відстрочений прибуток до оподаткування у наступних звітних періодах;

П 8801.1 — відстрочений валовий дохід;

П 8802.1 — відстрочені валові витрати;

П 8800.2 — сума зменшення податкового зобов’язання;

П 8801.2 — витрати, що зменшують податкове зобов’язання.

За лютий місяць банк провів такі операції і відобразив їх зміст у системі фінансового та податкового обліку (табл. 9.2).

Прибуток до оподаткування за місяць у податковому обліку, що обліковується як залишок за рахунком 8800, склав суму 6850.

До розрахунку приймаються обороти за кредитом та дебітом рахунку № 8800:

2000(1) + 2000(4) + 100(6) + 3000(7) + 10(11) – 50(2) – 10(8) – 200(10) = 6850 (грн.). (У дужках зазначено порядковий номер операції за умовним прикладом).

відстрочений прибуток для оподаткування в наступних періодах за рахунком № 8800.1 становить — 100 грн. (5).

сума зменшення податкового зобов’язання, що обліковується за рахунком № 8800.2, становить 200 грн.(9).

Сума податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за результатами звітного місяця, розраховується за базовою ставкою 30% від оподатковуваної бази , тобто становить 2055 грн.

Проте при сплаті податку до бюджету необхідно зменшити заборгованість на 200 грн., тобто на суму зменшення податкового зобов’язання. Як наслідок, заборгованість перед бюджетом зі сплати податку на прибуток — 1855 грн.

Далі обчислюємо суму прибутку банку за системою фінансового обліку як різницю між доходами та витратами. Скористаємося умовами прикладу.

Сума прибутку = 2000(1) + 100(5) + 100(6) – 50(2) –10(8) –
– 200(9) = 1940 грн.

Належить сплатити 30% цієї суми, тобто 582 грн.

Як бачимо, дані щодо податку на прибуток за фінансовим (582 грн.) та за податковим (1855 грн.) обліком істотно різняться. Крім цього, необхідно врахувати відстрочений податок на прибуток — 30 грн. (30% від 100).

Виконуючи бухгалтерські проведення щодо нарахування податку на прибуток, слід урахувати, що у фінансовому обліку це є витратна стаття банку.

Основні балансові рахунки, передбачені для ведення обліку податку на прибуток, такі:

7900 (А) Податок на прибуток;

3621 (П) Відстрочений податок на прибуток;

3521 (А) Відстрочений податок на прибуток;

3620 (П) Кредиторська заборгованість за податком на прибуток.

При нарахуванні податку на прибуток виконуються такі проведення (продовжується нумерація операцій згідно з табл. 9.2):

Таблиця 9.2

Закінчення табл. 9.2

12. Д-т 7900    582 грн.

 К-т 3620         582 грн.

Проте за податковим обліком до бюджету необхідно сплатити 1855 грн. Отже, здійснюємо проведення на різницю.

13. Д-т 3521    1273 грн.

 К-т 3620         1273 грн.

На цю суму в наступному звітному періоді зменшиться сплата податку на прибуток.

При настанні терміну сплати податку банк має погасити своє зобов’язання перед бюджетом

Д-т 3620          1855 грн.

К-т Кореспондентський рахунок (або безпосередньо рахунки групи 254 Плану рахунків).

На суму відстроченого нарахованого податку на прибуток, який відноситься до поточного періоду, але належить до сплати в наступному періоді, в обліку виконується проведення:

14. Д-т 7900    30 грн.

 К-т 3621         30 грн.

Як відомо, фінансовий облік оперує категорією «економічний прибуток». Саме для його визначення необхідно здобутий раніше результат 1940 грн. (різниця між рахунками класів 6 і 7) зменшити на суми нарахованого податку на прибуток, а саме 582 грн. (12) та 30(14).

Отримана сума 1328 грн. являє собою економічний прибуток діяльності банку за звітний період.

Постановою Правління Національного банку України від 16.12.98 р. за № 520 внесено суттєві зміни до діючого Плану рахунків. Пункти 3.10 та 3.13 зазначених змін стосуються рахунків, за якими ведеться облік податку на прибуток. Так, рахунок № 3520 А «Дебіторська заборгованість за податком на прибуток» призначений для обліку авансових платежів за податком на прибуток. За дебетом рахунку обліковуються авансові платежі, а за кредитом проводяться суми списання авансових платежів після фактичного розрахунку податку на прибуток.

Рахунок № 3521 (А) «Відстрочений податок на прибуток» призначений для обліку суми податку на прибуток, котрий належить до звітного періоду і розрахунки за яким відбуватимуться в майбутньому. За дебетом рахунку проводяться суми податку, який належить до звітного періоду, у кореспонденції з рахунком № 7900 «Податок на прибуток». За кредитом рахунку проводиться сума податку при настанні періоду розрахунків за ним.

Рахунок № 3620 (П) «Кредиторська заборгованість за податком на прибуток» слугує для обліку фактичних сум кредиторської заборгованості за податком на прибуток. Отже, за кредитом рахунку проводяться суми податку на прибуток, що підлягають сплаті відповідно до податкового обліку, а за дебетом обліковується погашення кредиторської заборгованості за податком на прибуток при настанні термінів платежу.

Як уже зазначалося, відстрочений податок на прибуток обліковується за активним рахунком № 3521. Проте не виключається ситуація, коли відстрочений податок необхідно обліковувати за пасивним рахунком. Саме цьому слугує рахунок № 3621 (П), за кредитом якого в кореспонденції за рахунком № 7900 «Податок на прибуток» проводяться суми відстроченого податку на прибуток, які відносяться до звітного року, а за дебетом — суми податку на прибуток у період розрахунків за ним.

Порядок обчислення та сплати до бюджету податку на прибуток регулюється законодавчими та іншими нормативними документами. По суті за рахунком № 3521 виконуються проведення в разі, якщо нарахована сума податку на прибуток за податковим обліком перевищує суму за фінансовим обліком. Тоді за рахунком № 3621 відображається ситуація, за якою сума нарахованого податку на прибуток у фінансовому обліку перевищує суму за податковим обліком.

Розглянемо приклад записів щодо обліку податку на прибуток:

Сплата суми податку на прибуток авансом:

Д-т 3520 Дебіторська заборгованість за податком на прибуток

К-т Кореспондентський рахунок.

Нарахування податку на прибуток:

Д-т 7900 Податок на прибуток

К-т 3620 Кредиторська заборгованість за податком на прибуток.

Сплата податку на прибуток:

Д-т 3620

К-т Кореспондентський рахунок

або К-т 3520 (у разі сплати податку авансом).

Збільшення податку на прибуток (у разі, коли сума податку за фінансовим обліком перевищує нараховану суму за податковим обліком):

Д-т 7900 Податок на прибуток

К-т 3621 Відстрочений податок на прибуток.

Зменшення податку на прибуток (у разі перевищення суми нарахованого податку в податковому обліку над сумою, отриманою у фінансовому обліку):

Д-т 3521 Відстрочений податок на прибуток

К-т 7900 Податок на прибуток.

У період розрахунків за відстроченим податком на прибуток:

В аналітичному обліку банк веде окремі субрахунки до рахунку № 7900 в розрізі сплаченого та відстроченого податку на прибуток.

Одним із застосовуваних на практиці методів ведення податкового обліку є відкриття до балансових рахунків окремих аналітичних рахунків, за якими обліковуються суми, які включаються та не включаються до оподаткованої бази. За даним методом визначення прибутку до оподаткування відбувається за двома складовими частинами:

суми, що відносяться безпосередньо до рахунків доходів і витрат, які включаються до валових доходів і валових витрат за аналітичними рахунками;

решта сум, що підлягають включенню до оподатковуваної бази, які простежуються за окремими рахунками, за якими ці операції відображаються.

Облік за першою складовою частиною досить простий.

Так само, як обліковуються валові доходи та валові витра-
ти за умовними рахунками класу 8 (попередній приклад), можна відкривати аналітичні рахунки до будь-якого рахунку кла-
сів 6 і 7.

Відповідну методику обліку розглянемо на прикладі обліку податку на додану вартість.

9.3. Облік операцій з нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість

Комерційні банки, які зареєструвалися як платники податку на додану вартість, керуються у своїй роботі Інструкцією з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженою Наказом Міністерства фінансів від 01.07.97 за № 141 та змінами до неї (наказ МФУ від 17.10.97 за № 218).

Основні балансові рахунки, передбачені для ведення обліку ПДВ в комерційних банках, такі:

3522 — Дебіторська заборгованість за податками та обов’яз­ковими платежами, крім податку на прибуток;

3622 — Кредиторська заборгованість за податками та обов’яз­ковими платежами, крім податку на прибуток;

7410 — Податок на додану вартість (ПДВ).

За даними балансовими рахунками відкриваються субрахунки (умовно):

3522/1 — Розрахунки з бюджетом за податковим кредитом з
 ПДВ;

3622/1 — Розрахунки з бюджетом за податковим зобов’язан-
 ням з ПДВ;

3522/2 — Податкові розрахунки за податковим кредитом з
 ПДВ, термін відшкодування якого не настав;

3622/2 — Податкові розрахунки за податковими зобов’язан-
 нями з ПДВ, термін сплати яких не настав;

7410/1 — Сплачений податок на додану вартість, який в по-
 датковому обліку податку на прибуток включається
 до складу валових витрат;

7410/2 — Сплачений податок на додану вартість, який в по-
 датковому обліку податку на прибуток не включається до складу валових витрат.

Розглянемо можливі ситуації, в яких виникають розрахунки банку з бюджетом за податком на додану вартість.

При здійсненні комерційним банком попередньої оплати за матеріальні цінності, роботи (послуги), що підлягають оподаткуванню ПДВ, виконуються такі проведення.

Д-т 3510, 3511, 3519

3548, 3578      — на суму їх вартості без ПДВ

Д-т 3522/2       — на суму ПДВ

К-т Коррахунку          — на загальну суму.

Суми ПДВ, що враховані на рахунку 3522/2, підлягають розподілу в такому порядку:

Якщо зазначена сума податку на додану вартість сплачена у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, не-
матеріальних активів, що не підлягають амортизації; придбанням матеріалів, виконанням робіт та наданням послуг, вартість яких не включається до складу валових витрат, то вона ні
до складу податкового кредиту з ПДВ, ні до складу валових витрат (в податковому обліку податку на прибуток) не включається і відображається в обліку таким проведенням на відповідну суму ПДВ

Д-т 7410/2

К-т 3522/2

Якщо вартість зазначених матеріальних цінностей, послуг, робіт відноситься до складу валових витрат, а вартість основних фондів і нематеріальних активів підлягає амортизації і вони використовуються банківською установою для здійснення операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ або не є об’єктом оподаткування ПДВ, сума податку сплачена у зв’язку з їх придбанням, відповідно включається до валових витрат (в податковому обліку — податку на прибуток) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів. При цьому здійснюється проведення на відповідну суму ПДВ:

Д-т 7410/1, 4300, 4400, 4500

К-т 3522/2.

При використанні матеріальних цінностей для здійснення операцій, які є об’єктом оподаткування або не звільнені від оподаткування ПДВ на відповідну суму ПДВ:

Д-т 3522/1

К-т 3522/2.

1. Якщо на момент оплати матеріальних цінностей відомо, для яких операцій (оподатковуваних чи неоподатковуваних ПДВ) вони купуються, а товари (роботи, послуги), за які здійснюється зазначена оплата, відносяться чи не відносяться до складу валових витрат та відповідно основні фонди, нематеріальні активи підлягають чи не підлягають амортизації, сума ПДВ, сплачена в зв’яз­ку з їх придбанням, до дебету рахунку 3522/2 не відноситься, а відразу відображається проведеннями з п. 1)—3).

2. У разі отримання банківською установою матеріальних цінностей (робіт, послуг), які оподатковуються ПДВ (до оплати вартості), виконується проведення

на загальну вартість матеріальних цінностей без урахування ПДВ

Д-т 3400, 3410, 3402 4300, 4400, 4500, 431, 443, 453

К-т 3610, 3611, 3619.

на суму податкових розрахунків з податкового кредиту

Д-т 3522/2

К-т 3610, 3611, 3619.

на суму отриманих матеріалів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, включаючи ПДВ (після проведення розрахунків)

Д-т 3610, 3611, 3619

К-т Коррахунку.

3. Якщо комерційним банком здійснено операції з реалізації матеріальних цінностей, які обліковуються на складі, основних фондів чи нематеріальних активів, що перебувають в експлуатації, проведених витрат на капітальні вкладення (незавершене будівництво), виконаних робіт та наданих послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість та за якими одержувачем не проведено оплату за їх вартістю, виконуються такі бухгалтерські проведення:

Д-т 3520, 3519, 3548  — на суму реалізації з ПДВ

Д-т 4309, 4409, 4509  — на суму зносу

Д-т 7420, 7399            — на суму витрат

К-т 3400, 4300, 4400, 4500    — вартість матеріалів відван­тажених зі складу та залишкова вартість основних засобів, нематеріальних активів без ПДВ

К-т 4310, 4430, 4530  — витрати на капітальні вкладення (незавершене будівництво)

К-т 6490          — на суму доходу

К-т 3622/2       — на суму ПДВ.

При одержанні коштів за зазначеними операціями:

на загальну суму

Д-т Коррахунок

К-т 3510, 3519, 3548, 3678

нараховані податкові зобов’язання з ПДВ.

Д-т 3622/2

К-т 3622/1

4. Надходження попередньої оплати за матеріали, основні фонди, нематеріальні активи, виконані роботи, послуги, які має реалізовувати (надати) банк їх одержувачу і які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, відображається в обліку такими проведеннями:

Д-т Коррахунок банку           — на загальну суму

К-т 3610, 3619, 3648, 3678    — на суму реалізації без ПДВ

К-т 3622/1       — на суму ПДВ.

5. Оплата нерезиденту за виконані роботи(послуги) здійснюються без ПДВ, а відповідна сума ПДВ за цією операцією відноситься до податкового зобов’язання банку, відображається за кредитом рахунку 3622/1 та відповідно в податковій декларації з ПДВ в рядку 7.

Згідно з п. 7.7.1 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті до бюджету (К-т рахунку № 3622/1) або відшкодуванню з бюджету (Д-т рахунку № 3522/1), визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку проводиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. При цьому здійснюється проведення:

Д-т 3622/1

К-т Коррахунок банку.

Актив — будь-який об’єкт бухгалтерського обліку, право контролю якого закріплене за банком і який відповідає одній з вимог:

1) дає дохід банківській установі або 2) може бути обмінений на інший об’єкт, який у свою чергу, даватиме дохід банківській установі.

Активні операції банків — фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу.

Балансовий звіт — складова частина пакету фінансової звітності, що характеризує фінансовий стан банку та відображає активи, зобов’язання й капітал банківської установи у грошовій формі станом на певну дату.

Витрати банку — зменшення економічної вигоди за сукупністю господарських операцій банку, крім операцій з розподілу капіталу, які призводять до одного з двох наслідків: 1) скорочення суми активів банківської установи без відповідного скорочення суми її зобов’язань; 2) збільшення суми зобов’язань без відповідного збільшення суми її активів.

Дивіденди — частка прибутку банку, що розподіляється між акціонерами у вигляді доходу відповідно до кількості та видів акцій, що їм належать.

Доходи банку — збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій, які приводять до одного з двох наслідків: 1) збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань; 2) зменшення суми зобов’язань банку без відповідного зменшення суми її активів.

Касовий метод — метод, згідно з яким облік доходів та витрат здійснюється у момент їх надходження (сплати), а не у момент їх виникнення.

Комісійні доходи і витрати — доходи і витрати, які обчислюються пропорційно до суми активу чи зобов’язання незалежно від часу або є фіксованими.

Маржа банківська — різниця між середньозваженою ставкою доходу, що її банківська установа отримує від підпроцентних активів, та середньозваженою ставкою витрат, виплачуваною за власними підпроцентними зобов’язаннями.

Прибуток банку — перевищення доходів над витратами.

Процентні доходи і витрати — доходи і витрати, які обчислюються пропорційно до часу і суми активу чи зобов’язання.

Ризик банківський — можливість зазнати втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин.

Ризик процентної ставки — ризик скорочення суми чистого процентного доходу внаслідок процентних ставок на ринку.

Дидактичні матеріали

План практичного заняття

Обговорюються теоретичні питання, подані на початку даної теми.

Виконується наведене далі навчальне завдання.

Мета практичного заняття: закріпити складанням бухгалтерських проведень методику записів за методом нарахування та набути початкових навичок складання фінансової звітності банку.

Навчальні завдання

Ознайомитися зі змістом балансу, балансового звіту та звіту про прибутки і збитки комерційного банку «Новий».

Пояснити порядок заповнення статей балансового звіту, виходячи з відповідних статей балансу АКБ «Новий».

Зрозуміти техніку підрахунку суми прибутку поточного року, що показана в балансовому звіті.

Зрозуміти техніку заповнення звіту про прибутки та збитки комерційного банку. Пояснити механізм закриття рахунків класів 6 і 7 — рахунків доходів та витрат, які показані в балансі комерційного банку.

За змістом наведених господарських операцій банку скласти відповідні бухгалтерські проведення.

Виконавши завдання п. 5 та враховуючи початкові залишки за рахунками, які наведені в балансі за серпень, заповнити оборотно-сальдовий баланс, грн. за такою формою:

Довідкову інформацію вміщено в табл. 9.3 і 9.4, а також у звіт­них формах: 1-КБ; 11; 2-КБ

Таблиця 9.3

Продовження табл. 9.3

Баланс, грн., комерційного банку за серпень (тис. грн.)

Продовження табл. 9.3

Продовження табл. 9.3

Продовження табл. 9.3

Продовження табл. 9.3

Продовження табл. 9.3

Балансовий звіт комерційного банку
за серпень ____ року АКБ «Новий»

Продовження табл. 9.3

Продовження табл. 9.3

Звіт про прибутки та збитки комерційного банку
за серпень ____ року «Новий»

Продовження табл. 9.3

Закінчення табл. 9.3

Таблиця 9.4

ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ АКБ «НОВИЙ» ЗА ВЕРЕСЕНЬ

Продовження табл. 9.4

Продовження табл. 9.4

Закінчення табл. 9.4

За здійсненими проведеннями в оборотно-сальдовому балансі заповнити баланс, балансовий звіт та звіт про прибутки і збитки АКБ «Новий» за вересень.

При виконанні цього завдання доцільно ще раз повернутися до наведення форм звітності банку «Новий» за серпень.

10. ОБЛІК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ 10.1. Загальні принципи бухгалтерського обліку кредитних операцій

Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій. Кредитний портфель становить, здебільшого, від третини до половини всіх активів банку.

Беручи участь у процесі кредитування, українські комерційні банки, піддаються внутрішнім і зовнішнім ризикам. Навіть за найвиваженішої кредитної політики виникають втрати за кредитами. Репутація банку може бути серйозно підірвана зростанням питомої ваги проблемних кредитів, що призводить до погіршення позиції банку на ринку кредитних ресурсів.

Для успішного кредитування, підвищення дохідності кредитних операцій банки мають здійснювати зрозумілу та гнучку систему управління власним кредитним портфелем. Сьогодні, коли маємо нестабільне й недосконале, а іноді й суперечливе законодавство, успішне вирішення зазначеного питання прямо пов’яза­не з бухгалтерським обліком, що є інформаційною підсистемою управління.

Тема охоплює такі питання:

Загальні принципи бухгалтерського обліку кредитних операцій.

Облік операцій за овердрафтом.

Облік операцій репо.

Облік факторингових операцій.

Облік субординованих кредитів та операцій з дисконту векселів.

Порядок бухгалтерського обліку позабалансових кредитних операцій.

Облік сумнівних кредитів та резервів під кредитні ризики.

Теоретичні відомості

Бухгалтерський облік кредитних операцій грунтується на принципах, загальноприйнятих у міжнародній практиці, зокрема:

безперервності діяльності установи банку;

стабільності правил бухгалтерського обліку;

обережності;

поділу звітних періодів (нарахування доходів та видатків);

дати операції;

переваги змісту над формою;

оцінки активів та пасивів;

окремого відображення активів та пасивів.

Кредити за типами поділяються на овердрафт; факторинг; вра­хування векселів; строкові; субординовані.

До кредитних операцій, враховуючи принцип МСБО — перевага змісту над формою — належать також:

операції фінансового лізингу;

розміщення міжбанківських депозитів;

операції купівлі активів з умовою їх зворотного продажу (операції репо).

Фінансовий облік надання або отримання кредитів, визнання доходів (витрат) за кредитними операціями здійснюються за рахунками Плану розрахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Чітко простежуються такі принципи бухгалтерського обліку кредитів за Планом рахунків.

Кредити поділяються на міжбанківські, які обліковуються за відповідними рахунками класу 1, та кредити суб’єктам господарської діяльності, які обліковуються за рахунками класу 2.

Кредити, видані суб’єктам господарської діяльності, поділяються на дві великі групи:

кредити в поточну діяльність;

кредити в інвестиційну діяльність.

При обліковуванні кредиту за рахунком Плану рахунків враховують насамперед цільове спрямування кредиту, що має перевагу над формою кредиту. Так, кредит за експортно-імпортними операціями у формі обліку векселів буде враховано за відповідним рахунком групи 205 «Кредити суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями», а кредит на купів­лю обладнання у формі факторингових операцій — на відповід­ному рахунку групи 207 «Кредити в інвестиційну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності».

У разі зміни початкової дати погашення кредиту основний борг переноситься на рахунок пролонгованої заборгованості за умови підписання відповідної угоди між банком та позичальником.

За умови неотримання платежу за кредитом у визначений угодою термін наступного дня кредит переноситься на рахунок простроченої заборгованості. Такий принцип визнання заборгованості простроченою поширюється не лише на факт погашення номіналу, але і його частини, якщо угодою передбачено поетапну сплату основного боргу.

У разі визначення кредиту безнадійним сума основного боргу починає обліковуватись за відповідним рахунком групи 158 «Сумнівна заборгованість інших банків», групи 209 «Сумнівна заборгованість за кредитами, які надані суб’єктам господарської діяльності», групи 229 «Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам». При визнанні кредиту сумнівним виходять з оцінки фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку. Такий підхід передбачений Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (Постанова Правління НБУ від 27.03.98 р. за № 122).

Виокремлюють три можливі варіанти визначення боргу за кредитами сумнівним.

Допущення прострочки заборгованості за кредитом та відсотків за ним понад 90 днів (ця умова стосується і пролонгованих кредитів) позичальником, фінансова діяльність якого визначається як добра, однак відсутні резерви щодо її підтримки на цьому рівні тривалий час.

Наявність прострочки заборгованості за кредитом та процентів за ним не більше 90 днів за позичальником, фінансова діяльність якого задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення.

На пролонговані кредити ця умова поширюється в разі сплати процентів за пролонгованим боргом.

3. Стосується кредитів, наданих позичальникам, фінансова діяльність яких вкрай неефективна та спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу, зважаючи на те, що заборгованість за кредитом та проценти за ним сплачуються в установлені терміни.

Ця умова поширюється на пролонговані один раз кредити на строк, що не перевищує 90 днів.

Нараховані доходи обліковуються за відповідними рахунками групи, в якій обліковується номінал кредиту; наступного дня після їх очікуваного погашення в разі неотримання платежу переносяться на відповідні рахунки простроченої заборгованості.

За правилами бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банку (затверджені постановою Правління Національного банку України від 25.09.97 за № 316) банкам дозволяється визнавати доходи за кредитами сумнівними до отримання за однієї з двох обставин:

прострочки позичальником платежу понад 30 днів;

погіршення фінансового стану позичальника настільки, що ке­рівництво згідно з документами, які підтверджують цей факт, має підстави вважати позичальника сумнівним дебітором. Це рішення оформляється протоколом засідання кредитного комітету банку.

Прострочені нараховані доходи, що визнані сумнівними, списуються з відповідного балансового рахунка і переносяться на позабаланс. Подальше нарахування доходів за даною кредитною угодою проводиться позабалансом доти, доки кредитний актив не буде списаний з балансу банку.

Процентні доходи, які отримані авансом, обліковуються за рахунком № 3600 «Доходи майбутніх періодів». Надалі банк посту­пово амортизує доходи майбутніх періодів, тобто відносить на доходи відповідну суму процентів, що відносяться до звітного періоду.

Така операція відображається в обліку бухгалтерським проведенням:

Д-т Доходи майбутніх періодів

К-т Процентні доходи (відповідні рахунки класу 6).

Наведені принципи бухгалтерського обліку кредитів дають підстави поділу цілісної кредитної операції на два елементи:

1) облік номіналу кредиту та зміни основної суми боргу;

2) облік процентних та комісійних доходів.

Облік номіналу кредиту залежить від методу виплати процентів

за період;

на період.

У разі застосування методу «за період», проценти можуть виплачуватися періодично або в кінці терміну, що визначений кредитною угодою, а номінальна сума кредиту і сума, що перераховується на поточний рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку), збігаються.

При укладенні кредитної угоди за позабалансом здійснюється проведення на суму, зазначену в кредитній угоді:

Д-т 9129 «Інші зобов’язання в кредитування, які надані клієнтам»

К-т 9900 — контррахунок.

При перерахуванні коштів одержувачу кредиту:

Д-т Кредитний рахунок клієнта

К-т Поточний рахунок клієнта.

Одночасно здійснюється зворотне проведення за позабалансовим обліком:

Д-к 9900

К-т 9129.

Обумовлені кредитною угодою комісійні винагороди можуть списуватись банком з поточного рахунка позичальника окремою операцією, що в обліку відображається проведенням:

Д-т Поточний рахунок позичальника

К-т Комісійні доходи (рахунки класу 6).

Найчастіше банки утримують суму комісійної винагороди відразу із суми кредиту:

Д-т Кредитний рахунок позичальника

К-т Поточний рахунок позичальника

К-т Комісійні доходи.

При застосуванні методу «на період» проценти можуть сплачуватись повністю або частково в момент видачі кредиту, тобто авансом.

Оскільки сума, що перераховується на поточний рахунок позичальника, буде зменшена на суму процентів, сплачених на період, у фінансовому обліку окремо обліковується сума номіналу кредиту та сума процентів, що сплачені авансом.

Впродовж дії кредитної угоди сума авансованих процентів повинна бути замортизована.

Розглянемо приклад.

Банк видає кредит 20 000 грн. на внутрішні потреби на 6 місяців за ставкою 56%. Комісійна винагорода банку — 120 грн. Застосовується метод оплати процентів «на період», а кількість днів користування позикою обчислюється за методом 30/360.

За даною позикою сума процентів до сплати — 5600 грн.

Розрахунок:

Отже, на поточний рахунок позичальника буде перераховано 14 280 грн. (20 000 – 5600 – 120).

В обліку за даною операцією виконується проведення:

Д-т 2040 Короткострокові кредити суб’єктам
господарської діяльності за внутрішніми
торговельними операціями 20 000 грн.

К-т 3600 Доходи майбутніх періодів           5600 грн.

К-т 6111 Комісійні доходи від кредитного
обслуговування клієнтів         120 грн.

К-т 2600 Поточні рахунки суб’єктів господарської
діяльності      14280 грн.

Впродовж терміну дії кредитної угоди, основна сума номіналу кредиту зменшується на суми, що сплачуються позичальником в погашення заборгованості.

Як правило, передчасне погашення заборгованості позичальники на проводять. Якщо такий факт має місце, то завчасно погашений борг показується за рахунком 2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку».

Д-т Поточний рахунок позичальника

К-т 2909.

У міру настання термінів платежів за цією кредитною угодою банк зменшує кредиторську заборгованість і змінює основну суму боргу:

Д-т 2909

К-т Кредитний рахунок клієнта.

Облік нарахованих доходів за кредитними операціями — це здебільшого процентні доходи — здійснюється відповідно до затвердженої наказом облікової політики банку. Саме цим документом визначаються критерії щодо застосування при на-
рахуванні процентів у даному звітному фінансовому році одного з можливих методів: рівних частин, актуарного або ме-
тоду процентного числа. Розгляд принципових різниць за даними методами не входить до методології бухгалтерського
обліку.

Нарахування процентів за кредитами відноситься до функцій кредитного або фінансового підрозділу банку, а до бухгалтерії передається відомість нарахування процентів, на підставі якої здійснюються проведення.

За кожним позичальником щодо суми нарахованих процентів оформляється меморіальний ордер у двох примірниках. Перший залишається в документах банку, що видав кредит, другий передається банку, що обслуговує платника процентів за кредитом.

Для обліку нарахованих процентів використовуються відпо-
відні рахунки «Нарахованих доходів»:

Д-т Нараховані доходи

К-т Процентні доходи.

Використання рахунку «Нараховані доходи» дозволяє банку контролювати правильність та своєчасність отримання своїх доходів. У разі збігу дати нарахування та сплати процентів банк може безпосередньо відносити відповідну суму на рахунки класу 6:

Д-т Каса, кореспондентський рахунок або поточний рахунок клієнта

К-т Процентні доходи.

Облік комісійних доходів за кредитними операціями залежить від природи цих доходів. Розрізняють комісії непроцентного характеру та комісії, що прирівняні до процентів, які розраховуються пропорційно до суми та терміну операції і обліковуються за принципом нарахування.

До таких комісій належать:

комісії за позабалансовими кредитними операціями, що простежують факт прийняття банком кредитних ризиків (різні види гарантій, наданих банком своїм клієнтам);

комісії за взяті зобов’язання з фінансування (комісії за право користування овердрафтом, за підтвердження акредитивів).

До комісій непроцентного характеру, які визнаються в доходах на час та в міру надання послуги (що не завжди збігається з часом фактичної їх сплати) відносять:

комісії за одноразові послуги (наприклад, комісії за посередництво на фінансовому ринку);

комісії за послуги, що надаються протягом певного часу (комісії за надання консультацій, за послуги згідно з річними або безстроковими контрактами).

Доходи за такими послугами обліковуються за принципом нарахування в міру реалізації контракту в частині поточного звітного періоду:

комісії за позабалансовими кредитними операціями, які вважаються комісіями за послуги і визначаються в доходах як послуги щойно надані.

Додержання загальних принципів бухгалтерського обліку кре­дитних операцій можливе за виконання обов’язкового правила: пролонгована заборгованість, прострочена заборгованість, а також нараховані доходи та прострочені нараховані доходи мають обліковуватись за відповідними рахунками тієї групи Плану рахунків, в якій обліковується номінал креди-
ту (сума основного боргу за кредитною угодою); сумнівна
заборгованість обліковується за окремими групами рахунків, але в розрізі балансових рахунків, що визначають конкрет-
ну групу кредитів, щодо яких заборгованість визнається сум-
нівною.

10.2. Облік операцій за овердрафтом

Овердрафт — короткостроковий кредит, який надається клієнту понад його залишок на поточному рахунку в банку в межах заздалегідь обумовленої суми дебетуванням його рахунку. При виконанні цієї операції за рахунком клієнта (контрагента) банку утворюється дебетовае сальдо. Інакше кажучи, овердрафт являє собою кредитну лінію (можливість негайного отримання кредиту), погоджену банком, якою контрагент може скористатися, використовуючи свій поточний рахунок. Як правило, поточний рахунок клієнта, як і кореспондентський рахунок банку, має кредитовий залишок. Перевищення цього залишку при проведенні розрахункових операцій як банком, так і контрагентом можливе під час підписання відповідної угоди при відкритті кореспондентського рахунку банку або поточного рахунку клієнта. У такий спосіб документально оформлюється можлива ситуація, що має назву основний (твердий) овердрафт, оскільки ядром (основою) його є постійна сума переви­щення залишку за рахунком. В угоді зазначається ліміт овердрафту, умови його використання та проценти як плата за такий спосіб кредитування. Сума процентів за овердрафтом підраховується, виходячи з неоплаченого денного залишку за рахунком та затвердженої ставки процентів що, як правило, перевищує процентну ставку, застосовувану в банку за кредитними ресурсами. За способом надання овердрафт підлягає сплаті за запитанням.

На практиці банк не потребує від контрагента погашення овердрафту за умови додержання визначеного ліміту. При
обгрунтуванні причини перевищення ліміту банк допускає таку ситуацію, застосовуючи підвищену плату щодо суми пе-
ревищення ліміту. Умови використання овердрафту та ліміти
дебетового залишку за рахунком мають регулярно перегля-
датися.

Наприкінці операційного дня за фактом овердрафту сума дебетового залишку переноситься на відповідні рахунки:

№ 1520 Овердрафт за кореспондентськими рахунками інших банків

№ 1620 Овердрафт за кореспондентськими рахунками, які від­криті в інших банках.

№ 2000 Рахунки суб’єктів господарської діяльності за овердрафтом

№ 2200 Рахунки за овердрафтом фізичних осіб.

Отже, в банку виконується таке бухгалтерське проведення:

Д-т Рахунки за овердрафтом

К-т Кореспондентський рахунок банку або поточний рахунок контрагента.

Зрозуміло, що наприкінці наступного дня за рахунками (банку — кореспондентського; контрагента — поточного) ситуація може змінитися за результатами проведення розрахункових операцій.

У разі поповнення коштів на рахунку, що приведе до кредитового сальдо, відповідна сума спрямовується на погашення овердрафту, що в обліку супроводжується проведенням:

Д-т Кореспондентський рахунок банку (поточний рахунок контрагента)

К-т Рахунки за овердрафтом.

Сума за рахунками овердрафту, що залишилася непокритою в разі нестачі коштів, переноситься на наступний день.

Якщо дебетовий залишок за коррахунком (поточним рахунком) збільшиться, то на відповідну суму збільшуються проведення за рахунками овердрафту:

Д-т Рахунки овердрафту

К-т Коррахунок банку (поточний рахунок котрагента).

Проценти за офердрафтом нараховуються щоденно або щомісячно відповідно до облікової політики, прийнятої у банку. Для розрахунку процентів при помісячному їх нарахуванні може застосовуватись метод процентного числа або звичайний метод. Сплачуються проценти з поточного рахунку контрагента (коррахунку банку) у терміни, що передбачені угодою.

У разі прострочення терміну сплати процентів нарахована сума переноситься на відповідний рахунок за овердрафтом:

Д-т Рахунки за овердрафтом

К-т Нараховані доходи за овердрафтом (1528, 2008, 2208).

Простежимо облік операцій за овердрафтом на такому умовному прикладі.

З 11 червня по 17 червня за поточним рахунком контраген-
та обліковувалось дебетове сальдо — 20 000 грн., а з 18.06 по 02.07 — 8000 грн. Процентна ставка, визначена угодою за овердрафтом — 54%. Нарахування процентів здійснюється в останній день місяця, а сплата — у перший день наступного місяця.

У розрахунку кількість днів визначається методом «30/360».

11 червня при виникненні дебетового сальдо за поточним рахунком контрагента банк здійснює проведення:

Д-т 2000 «Рахунки суб’єктів господарської діяльності
за офердрафтом»     20 000 грн.

К-т 2600 Поточні рахунки суб’єктів господарської
діяльності      20 000 грн.

18 червня в обліку здійснюється проведення на зменшення суми офердрафту:

Д-т 2600                            12 000 грн.

К-т 2000          12 000 грн.

Застосовуючи метод процентного числа, розрахуємо проценти за овердрафтом контрагента за червень:

Цей метод використовується для розрахунку процентів при постійній процентній ставці та змінному номіналі фінансового інструменту (як у наведеному прикладі).

Суть даного методу полягає в тому, що спочатку множенням номіналу на кількість днів визначається число, до якого потім застосовується процентна ставка. Як правило, отриманий результат є сумою процентного доходу.

У нашому прикладі нарахована сума процентного доходу дорівнює 366 грн. .

Наприкінці місяця банк виконує бухгалтерське проведення:

Д-т 2008 Нараховані доходи за овердрафтом      366 грн.

К-т 6020 Процентні доходи за рахунками суб’єктів
господарської діяльності за овердрафтом            366 грн.

· При своєчасній оплаті контрагентом процентів за овердрафтом у банку виконується проведення

Д-т 2600          366 грн.

К-т 2008          366 грн.

· У разі несвоєчасної оплати процентів за овердрафтом, нарахована сума переноситься на відповідний рахунок овердрафту, про що в обліку складається проведення:

Д-т 2000          366 грн.

К-т 2008          366 грн.

· Погашення овердрафту проходить з поточного рахунку у су­мі овердрафту та процентів за ним:

Д-т 2600          8366 грн.

К-т 2000          8366 грн.

10.3. Облік операцій репо

Економічна суть операції репо полягає в тому, що це є кредитна операція, здійснювана під заставу цінних паперів. Оскільки купівлі (продажу) цінних паперів не проводиться, операція репо обліковується як наданий (отриманий) кредит, а не як актив у вигляді цінних паперів.

За операцією репо фінансові ризики та вигоди від володіння цінними паперами залишаються у продавця, а отже, не переходять до банку, що дістає цінні папери з умовою їх зворотного продажу.

Це означає, що наприклад, при падінні вартості цінних паперів збитки несе продавець, а не банк, що їх купив, так само як проценти або дивіденди за цими паперами отримує також продавець.

При здійсненні операції репо банк—покупець отримує винагороду у вигляді обумовленого процента або різниці від продажу цінних паперів за ціною вищою ніж ціна купівлі. Розрізняють два їх типи операцій репо: